Полемика с Рахно по Югославии

  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Костянтин Рахно Сегодня, 17:02

Доброго здоровья! Учитывая полемику вокруг моей статьи. хотел бы отметить некоторые вопросы.
Во-первых, статью я писал самостоятельно, без соавторства с Олегом Борисовичем или кем-то еще. Мысли эти я тоже выражаю давно на разных ЖЖ-сообществах, например, у журналистки Олены Билозерской - известного правого (или бывшего правого) блоггера, в комментариях. Стиль как раз мой, можно сравнить с любым из моих текстов на тему мифологии, истории, этнологии или публицистики.
Если бы нечто написал в соавторстве, то указал бы это, тем более, мне было бы приятно написать нечто в соавторстве с нашим уважаемым хефе, паном Гуцуляком.
Костянтин Рахно

Цитата
 
Сообщений: 62
Зарегистрирован: 23 дек 2011, 01:54
Откуда: Украина, Гетманщина
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Костянтин Рахно Сегодня, 17:26

Во-вторых, я действительно негативно отношусь к сербским социалистам по целому ряду причин. Хотя и имело место сотрудничество по работе с некоторыми сербскими научными учреждениями, я много писал о сербской традиционной культуре, и в целом доброжелательно отношусь к сербскому народу. Хотя мои политические и человеческие симпатии на стороне македонцев, словенцев, боснийцев, албанцев и, действительно, хорватов, а также балканских украинцев Воеводины, Славонии и Северной Боснии, преимущественно прохорватски и пробоснийски настроенных. Аркан мне и правда резко антипатичен по целому ряду причин. Во время последней войны я был за албанцев, сочувствовал Ибрагиму Ругове, неодобрительно отношусь до сих пор к Хашиму Тачи.
Костянтин Рахно

Цитата
 
Сообщений: 62
Зарегистрирован: 23 дек 2011, 01:54
Откуда: Украина, Гетманщина
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Лев Каждан Сегодня, 19:43

Тут мы с Вами решительно расходимся.
1.Сербских социалистов я и сам не очень люблю но по совсем другим причинам.Как сторонник Великой Сербии( а кем еще я могу быть если православная страна бывшая в средневековье одним из центров исихазма на моих глазах громится креационистской американо-ваххабитской коалицией?) я считаю что маршал Тито-хорват по происхождению давший к тому же автономию косовским албанцам-плохо представлял интересы сербов хотя в Великую Отечественную Войну за него воевали именно они.Милошевича люлбю это был национал-большевистский крен в югославском коммунизме но в условиях войны с хорватами боснийцами и косоварами другого выхода у компартии уже не было.Ивицу Дачича считаю предателем ибо он вместе с Тадичем не пропустил к власти в год отделения Косово сербских радикалов.Теперь Николич пришел да поздно.Косово независимо Младич и Караджич в Гааге.
2.Никогда и ни при каких обстоятельствах мои политические симпатии не будут на стороне протестантско-ваххабитской коалиции(США Англия Босния и Косово) против православной страны.Впрочем тут есть резон говорить скорее о метафизических симпатиях.
3.Человеческие симпатии к Туджману который провел операцию "Буря" и убил 300.000 краинских сербов?Это все равно что к усташам Павелича.
4.Ругова?См.пункт 2.
5.К Желько Ражнятовичу у меня только одна причина для антипатий-то что он не поладил с Растко Младичем.Все остальное он делал правильно.
Аватара пользователя
Лев Каждан

Цитата
 
Сообщений: 1861
Зарегистрирован: 02 ноя 2009, 23:37
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Костянтин Рахно Сегодня, 20:54

Знаю, что расходимся.
Я как раз Слободана Милошевича имел в виду, которого не люблю горячо, как и его тупорылого братца Борислава. В Украине его поддерживали только Олександр Мороз и Юлия Тимошенко. Даже не уверен насчет Петра Симоненко.
Во Вторую мировую войну украинцы Воеводины, Славонии и Северной Боснии - греко-католики, потомки лемков и банатскких запорожцев - как раз были за Поглавника Антэ Павелича.
К православию не питаю сантиментов, да и особой симпатии. Я язычник, мой самый близкий человек - католичка с расположением к язычеству.
Моя названная сестра - по отцу косовская албанка из более чем высокопоставленной мусульманской семьи.
Но это так, к слову.
А это - моя статья на балканскую мифолого-метафизически-политическую проблематику?
http://www.mesoeurasia.org/archives/11168

И вопрос: барон Унгерн фон Штернберг "чьих будут"? Агарти или Шамбалы?
Костянтин Рахно

Цитата
 
Сообщений: 63
Зарегистрирован: 23 дек 2011, 01:54
Откуда: Украина, Гетманщина
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Лев Каждан Сегодня, 21:42

1.Слободан Милошевич-мученик гаагских застенков а Борислав-уважаемый человек.Я однажды видел его на каком-то дугинском мероприятии.
2.Я в принципе согласен с тем что у западенциев(а Балканы примыкают именно к Западной Украине) и хорватов-общая историческая судьба.Да и те и другие-католики но им католичество навязали силой т.к.они веками находились в составе Австрийской Империи.И когда их вернули под свою власть православные сербы и русские выяснилось что они уже чужеродный элемент.Распад Австро-Венгрии и присоединение Хорватии к Сербии т.к.она вместе с Россией воевала на стороне версальских победителей породили усташество как оппозицию православной Сербии со стороны католической Хорватии.Латеранские соглашения 1929-ого года привели к тому что папа римский поддерживавший католиков-усташей получил назад от Муссоллини свое государство некогда унитоженное карбонариями а Муссолини за это приобрел в усташах агентуру влияния-сначала для себя а потом и для своего союзника Гитлера.Немцы оккупировали Сербию в 1941-ом году именно для того чтобы создать в Хорватии независимое католическое государство во главе с Павеличем а через несколько месяцев после этого они напали на СССР который в 1939-ом году присоединил Западную Украину.Тамошнее католическое население тут же перешло на их сторону и так появились те самые бандеровцы с которыми СССР воевал даже после того как победил Германию.Если кто-то из бандеровцев воевал в Хорватии за Павелича я не удивлен.Но только делает ли Вам и хорватам честь то что Вы воюете за навязанную идентичность отказавшись от своей собственной?Ведь и те и другие были когда-то православными славянами.
3.Православие в десятки раз ближе к язычеству чем католицизм.
4.Я был уверен в том что на Украине за хорватов были западенции а за сербов-пророссийские восточные области.Сербов наверняка поддерживал не только Симоненко но и Янукович если он тогда был в игре.А для Тимы естественно было бы быть за хорватов.
5.Православие в десятки раз ближе к язычеству чем католицизм.
6.Барон Унгерн конечно же Агарта.Ибо его свергли красномонголы Сухэ-Батора певшие песню "Северной Шамбалы война".
7.Вашу статью было бы интересно почитать будь она на русском.

  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Олег Гуцуляк Сегодня, 22:50

Милошевич - именно сербский преступник, так как перманентно сдавал все сербские позиции. Начиная с Сербской Краины в Боснии.
Украинцы Воеводины и Хорватии по самосознанию больше русины, чем таки украинцы. Никакими "бандеровцами" там и не пахло.Но всегда дебильная московская этнологическая политика всегда превращает друзей во врагов.
Что значит "навязанная идентичность"? Хорваты вот уже более тысячи лет - римо-католики, православными никогда не были, а боснийцы - мусульмане вот уже 700 лет. И это - "навязанная"?
По этой же логике у православие у русских - навязанноая греками и варягами ;)
В православии нет почитание статуй святых и Иисуса, а в католичестве -- есть. Кто же тогда ближе к язычеству?;) Не говоря уже о том, что уже и лютеране и англикане обвиняли Рим в том, что у них просто языческое жречество во главе с Понтификом Максимусом стало христианским священством во главе с тем же понтификом...
ЗЕМЛЯ : ПОСЛЕДНИЙ КОНФЛИКТ
http://primordial.org.ua
So Say We All! Frak Them Eurasiacs!
Аватара пользователя
Олег Гуцуляк

Цитата
 
Сообщений: 2487
Зарегистрирован: 31 окт 2009, 01:22
Откуда: Ивано-Франковск, Галиция, Украина
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Лев Каждан Сегодня, 23:56

1.Милошевичу нет прощение ни за сдачу Сербской Краины хорватам ни за Дейтонские соглашения с Западом и боснийскими мусульманами(последнее было ударом в спину Радовану Караджичу и Растко Младичу-подлинным сербским героям).Но вместе с тем он не сдавал Косово даже когда его страну разбомбило НАТО и ЮНА пришлось уходить оставив весь край головорезам Хашима Потрошителя.Однако дэ-юре независимость Косово не была признана ни им ни теми кто его сверг-Коштуницей и Джиндичем.На такое поднялась рука только у Тадича.
2.Боснийцы-это потурченцы а сербы сохранили православную веру несмотря на все века османского ига.И кто из них защищал свою идентичность а кто чужую?
3.В католичестве нет таких ярко выраженных восточных практик как православный исихазм(кстати очень популярный в средневековой Сербии).Восточные практики-наследие Индии которое в православие могло проникнуть только через язычество древних славян.Зато язычество древних германцев было полностью вырезано Карлом Великим который был всем обязан Ватикану т.к.именно оттуда в обмен на ликвидацию Раввенского Экзархата благословили свержение Меровингов.Владимир же Солнышко славянское язычество на низовом уровне оставил ибо для него в отличие от Карла Великого церковь была не целью а средством целью же было единое государство создать которое он без православия создать не мог ибо язычество было очень тесно переплетено с племенным сепаратизмом и в новгородском восстании которое подавлял Добрыня это проявилось наиболее ярко.
Аватара пользователя
Лев Каждан

Цитата
 
Сообщений: 1864
Зарегистрирован: 02 ноя 2009, 23:37
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Олег Гуцуляк Сегодня, 00:53

1. О Косово - это уже просто "поза" Милошевича, когда сказали "к ноге", чтобы дать лакомый кусочек, а он внезапно иррационально заупрямился.
2. Это не потурченцы, а славяне-мусульмане. Именно ТУРКАМИ они не стали, а сохранили свой славянский язык, свои традиции и адат.
3. Православный исихазм появился аж ... в 14 веке (когда Палама попал в плен к туркам и вел там беседы-дискуссии с мистиками-суфиями)! Так что до этого и у него не было "ярко выраженных восточных практик.
Равенский экзархат - это вообще арианство (т.е. не признание Иисуса Богочеловеком, а только Человеком-Пророком, о чем и говорит Исаак Сирин, ставя знак равенства между арианством и исламом). Почему-то японцы, китайцы, индусы спокойно создали государства на основе язычества, а русичи, по версии Каждана, настолько тупые, что им для этого надо было вводить христианство. Нигде религия не является средством к созданию государства, а наоборот - религия уничтожает, раскалывает государство.
ЗЕМЛЯ : ПОСЛЕДНИЙ КОНФЛИКТ
http://primordial.org.ua
So Say We All! Frak Them Eurasiacs!
Аватара пользователя
Олег Гуцуляк

Цитата
 
Сообщений: 2488
Зарегистрирован: 31 окт 2009, 01:22
Откуда: Ивано-Франковск, Галиция, Украина
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Лев Каждан Сегодня, 07:50

1.Косово-исторический центр Сербии.Для Милошевича "заупрямиться" было также естественно как для президента России если бы было предложено отделить Владимир или Суздаль.
2.Турки смогли им навязать свою религию.
3."Православный исихазм появился аж ... в 14 веке (когда Палама попал в плен к туркам и вел там беседы-дискуссии с мистиками-суфиями)!" Я первый же это и утверждаю.Но как бы там ни было с момента паламитских Соборов православие-восточная религия которая не токмо что к тому же суфизму-к индуизму и даосизму стоит ближе чем к остальному христианству.
4.А индуизм и даосизм-это уже язычество и Вы сами сейчас это сказали.
5.Раввенский Экзархат-это была власть Византии над Италией.А Каролинги выбили из Италии византийцев чтобы создать папское государство.
Аватара пользователя
Лев Каждан
Цитата
 
Сообщений: 1865
Зарегистрирован: 02 ноя 2009, 23:37
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Костянтин Рахно Сегодня, 10:06

Олег Гуцуляк писал(а):Милошевич - именно сербский преступник, так как перманентно сдавал все сербские позиции. Начиная с Сербской Краины в Боснии.
Украинцы Воеводины и Хорватии по самосознанию больше русины, чем таки украинцы. Никакими "бандеровцами" там и не пахло.Но всегда дебильная московская этнологическая политика всегда превращает друзей во врагов.
Что значит "навязанная идентичность"? Хорваты вот уже более тысячи лет - римо-католики, православными никогда не были, а боснийцы - мусульмане вот уже 700 лет. И это - "навязанная"?
По этой же логике у православие у русских - навязанная греками и варягами ;)
В православии нет почитание статуй святых и Иисуса, а в католичестве -- есть. Кто же тогда ближе к язычеству?;) Не говоря уже о том, что уже и лютеране и англикане обвиняли Рим в том, что у них просто языческое жречество во главе с Понтификом Максимусом стало христианским священством во главе с тем же понтификом...

Смешно, но россияне не понимают, что хорваты - отдельный народ, а не часть сербов. С отдельным языком.
«…Тот язык, на котором простой народ говорит сейчас в Галиции и на Правобережной Украине, так близок народному языку хорватов и словенцев, что автор этих строк, никогда ранее не слышавший последнего, уже через несколько дней стал вполне понимать местную речь. С другой стороны, на первых порах пребывания в Хорватии ему часто приходилось слышать: «Molim, govorite ruski polagano, da vas razumijem» (прошу, говорите по-русски медленно и я вас пойму). И действительно, ответ по-украински вполне удовлетворял эту просьбу.
О близком родстве русского (украинского) и хорватского народов, кроме языка, могут свидетельствовать ещё и мелодии народных песен. Не редко мелодии эти не только похожи, но даже тожественны с теми, на которых распевают песни в селах Подольской, Киевской и Полтавской губерний. Проверяя свои впечатления, автор неоднократно спрашивал своего земляка, солдата-подолянина и тот на эти же самыя мелодии подпевал наши родныя песни. Но слова песен были уже иныя» [Янушевский 1923, с. 41].

Отдельный народ, изначально бывший католиками.
Который отдельно от сербов, в разное время пришел на Балканы и никогда не жил с сербами в едином государством, управляясь своей собственной династией.
У хорватов есть картина Целестина Медовича "Приход хорватов", где они в шароварах, с чупрынами, бандурой.
Чубы они носили до середины 19. века. Боснийцы - до первой мировой.
Боснийцы сохраняли массу обычаев языческих славян. Ту же татуировку, длинные усы и длинные чубы, много языческих верований... Даже самый полный вариант основного мифа славянской мифологии записан именно у боснийцев.
У них отдельный язык, который архаичнее сербского, по свидетельству Гильфердинга, и ближе к хорватскому.
Я как раз католичество с его народным культом святых, прямо преемственных языческим Богам, с митрами и титулом понтифика, с ключами святого Петра-Януса (см. традиционалиста Гвидо де Джорджио, а также многочисленных этнографов Польши, Словении, Хорватии, Чехии, Австрии, Хорватии, Италии, Испании, Франции, Бельгии, Португалии, Шотландии и Ирландии) полагаю более близким к язычеству и примордиальной Традиции. Это как раз религия с рыцарями, драконами, магами, с эльфами, троллями, орками и хоббитами.
Последний раз редактировалось Костянтин Рахно Сегодня, 12:39, всего редактировалось 1 раз.
Костянтин Рахно

Цитата
 
Сообщений: 70
Зарегистрирован: 23 дек 2011, 01:54
Откуда: Украина, Гетманщина
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Костянтин Рахно Сегодня, 10:31

Олег, сейчас приведу некоторые материалы об украинском национальном движении в Сербии, Хорватии и Боснии (ко Льву искренняя просьба не удалять этот фактаж.

Каменем спотикання було перш за все те,що національні інтереси цих двох народів після Першої світової війни розійшлися. Серби намагалися обмежити права несербських народів та їх асимілювати.Вони себе ідентифікували з великоросійським націоналізмом і експансіонізмом.Також,серби не визнавали,а навіть і в найновіші часи,їм важко було погодитися,що існує окремий східнослов"янський народ під назвою українці.Вони дуже радо користуються для його означення назву "малоросіяни".Питання визволення українського народу було небезпечне для сербів,бо це могло бути прикладом для поневолених південно-слов"янських народів під сербською домінацією.Тому,серби завжди намагалися позбутися небажаних сусідів.
Під час австро-угорського панування у Боснії було кілька неґативних прикладів сербського ставлення до українців. Згадаємо тільки два: "Odstranite od sela preko narodne volje naseljene Galicijane"("Віддаліть від села через волю народу поселених галичанів"), що сказав сербський представник на засіданню Краєвого собору у Сараєві 1910 року і факт,що 1914 року підпалено монастир монахів Студитів у Камениці.

У "першій" Юґославії (1918-1941)тоді домінуюча сербська влада хотіла виселити українців (і поляків) з Боснії у Македонію або прогнати їх за границі держави.Вона примусила на виселення майже всю українську інтеліґенцію під звинуваченням,що вона була нібито австрофільською.У час коли на українських землях ішли Визвольні Змагання та творилася Українська держава, у Королівстві сербів-хорватів-словінців було заборонено ввозити українську пресу.Почавши від 1920 року сербська влада підтримувала акцію переводження українців греко-католиків на православ'я, прогнала назавжди з держави монахів Студитів з монастиря у Камениці...


На початку 1920-х років на Балкани емігрували кілька тисяч кубанських козаків та українців (переважно з центральних та східних земель України), зокрема тут утворилася велика громада українських студентів. Спочатку ці студенти, прибувши до щойно утвореного Королівства сербів, хорватів та словенців, оселялися переважно у Сербії.
Однак вже незабаром стало зрозуміло, що серби найменше з-поміж усіх південнослов’янських народів прихильні до національно-визвольних прагнень українців. Голова сербської Королівської Академії Наук Йован Жуйович ще у 1919 заявив; “Ми, серби, адже вважаємо, що невиправдане є прагнення деяких малоросіянів, щоб з України створити державу зовсім автономну, без будь-яких зв’язків з Росією ... Причиною головною є те, що находимо, по-перше, що це розлучення не було б в інтересах народу малоросійського, друге – що це було б проти інтересу найбільшої слов’янської держави Росії, і нашої сербо-хорватсько-словенської держави і всього слов’янства”.
Зважаючи на таку неприхильність, центр організованого українського життя перемістився у Хорватію та Словенію, де були створені різноманітні культурницькі, просвітні, та релігійні організації українців, з яких особливо активними були “Просвіта” та студентські об’єднання. Проте часто на перешкоді ставала загальнодержавна великосербська політика.
У міжвоєнний період нав’язали зв’язки між собою Організація Українських Націоналістів та хорватський націоналістичний рух усташів. Зокрема, особисто дружили один з провідних діячів ОУН Андрій Мельник та лідер усташів Анте Павелич. У березні 1939 року українська громада поповнилася біженцями з держави закарпатських українців Карпатської України. У цей же час посилюється тиск офіційних югославських чинників на організований український рух.
У квітні-травні 1940 р. на вимогу радянського уряду югославська влада заарештувала більшу групу керівників українських організацій. Їх тримали під слідством у бєлградській тюрмі Главнячі. В очах югославського уряду кожний українець виглядав німецьким шпигуном, а серед українців, у свою чергу, поширювалися радикально антисербські настрої. Тут навіть таємно зароджується Українська фашистська партія, яку фінансово підтримувала Італія.


Між двома світовими війнами в Заґребі студіювала молодь з Галичини, діяло товариство «Просвіта», студентські організації «Пробоем» і «Дніпро», виходив часопис «Думка».


7 січня 1929 року на конспіративній квартирі в Загребі під час зібрання керівників «Домобрана» було прийняте рішення про його трансформацію в Хорватську революційну організацію «Усташа» (Ustasa - Hrvatska revolucionarna organizacija). Це означало остаточний перехід хорватських націоналістів до насильницьких методів боротьби.


Анте Павеліч
Організація формувалася за територіальним принципом. Базовим підрозділом в окремо взятому населеному пункті був «рой» (roj) на чолі з «ройником», і далі, по мірі зростання територіальної адміністративної одиниці рої об’єднувалися в «tabor», «logor», «stozer», очолювані відповідними начальниками. Головний штаб організації називався «Головним усташським станом» (Glavni Ustaski Stan). «Усташський стан» очолював «поглавнік» (poglavnik), що обирався «усташами-засновниками» і мав в організації практично необмежені владні повноваження. Він мав право призначати і зміщати членів «Усташського стана» - 12 «доглавників» (doglavnike) и 7 «помічників» (pobo?nike); видавати «Усташському стану» накази про призначення місцевих начальників і осіб, наділених «спеціальними повноваженнями», включаючи судові; приймати практично повний спектр рішень, що стосуються діяльності організації. Фактично це була організація вождистського типу.


Анте Павеліч був одноголосно обраний поглавніком.


У тому ж 1929 році створюється ОУН, яке мало своє представництво і в Хорватії, оскільки й там опинилося у вимушеній еміграції багато українців, що брали участь у визвольних змаганнях та революційній діяльності 20-х років.

Варто зазначити що у 1930-их роках усташі та ОУН дуже тісно та плідно співпрацювали. Зокрема, особисто дружили один з керівників Проводу ОУН Андрій Мельник та вождь усташів Анте Павеліч. В подальшому, мельниківці намагалися йти шляхом, прокладеним усташами, але цей шлях тоді був далеким від українських реалій.

Українці на Балканах з’явилися ще в середині XVIII ст. У 1746 р. переселенці з Пряшівщини, Лемківщини та Закарпаття заснували першу українську колонію – Руський Керестур.

Перед Першою світовою війною українців-русинів у балканських володіннях Австро-Угорщини нараховувалося понад 30 тисяч чоловік, з того 10 тисяч у Боснії та 5 тисяч у Словеніїї.

На жаль, ставлення сербів, як панівного народу Югославії, до українців нічим не відрізнялося від російського.

У королівській Югославії (1918-1941рр.) сербська влада намагалась виселити українців (і поляків) з Боснії у Македонію або витурити їх за кордони держави. Серби примусили до виселення майже всю українську інтелігенцію за звинуваченням у австрофільстві. В час Перших Визвольних Змагань (1917-1920-ті рр.) та розбудови відновленої Української Держави, у Королівстві Сербів-хорватів-словенців було заборонено ввіз української преси.

У 1919 році голова сербської Королівської Академії Наук Йован Жуйович ще заявив: «Ми, серби, вважаємо, що невиправданим є прагнення деяких малоросіян, щоб з України створити державу зовсім автономну, без будь-яких зв’язків з Росією ... Причиною головною є те, по-перше, що це розлучення не було б в інтересах народу малоросійського, друге – що це було б проти інтересу найбільшої слов’янської держави Росії, і нашої сербо-хорватсько-словенської держави і всього слов’янства».

На початку 1920-х років на Балкани переселяється нова хвиля українців-емігрантів з кількох тисяч кубанських козаків та українців – жителів переважно центральних та східних земель України. Утворюється велика громада українських студентів. Спочатку ці студенти, прибувши до щойно утвореного КСХС, оселялися переважно у Сербії.

Зважаючи на, м’яко кажучи, неприхильне ставлення сербської влади, центр організованого українського життя перемістився у Хорватію та Словенію, де були створені різноманітні культурницькі, просвітні, та релігійні організації українців, з яких особливо активними були «Просвіта» та студентські об’єднання. Проте часто на перешкоді ставала загальнодержавна великосербська політика. Сербська влада перешкоджала заснуванню українських культурних організацій по всій Югославії: в українських студентів, що були національно свідомими, відбирали стипендії, випроваджували їх за кордони держави. Українські діти в Югославії мусили ходити до російських шкіл, адже українських не можна було засновувати. Кубанські козаки, котрі опинилися у Сербії, коли сербський уряд прийняв приблизно 70000 емігрантів з колишньої Російської Імперії, переважно колишніх вояків з білих армій Денікіна і Врангеля, не сміли долучатись до українського національного життя, адже відразу втрачали матеріальну і соціальну підтримку. У Белграді проводилася агітація проти товариства «Просвіта», зрештою її було заборонено за звинуваченням у співпраці та отриманні фінансів від німців. Банська управа Вербаської Бановини 15 листопада 1937 року заборонила діяльність філій «Просвіти» на своїй території, де найбільше були зосереджені українці у Боснії. 14 квітня 1940 року, коли почалися переговори про встановлення дипломатичних відносин між Югославією та СССР, радянська сторона, як можна дізнатись із сербської літератури, вимагала припинення антисовєтської діяльності на території Югославії. В результаті у квітні-травні сербська влада арештувала велику кількість провідних українських діячів та керівників українських організацій в Королівстві Югославія. Їх тримали під слідством кілька місяців у злославній белградській тюрмі Ґлавнячі.

1938 року голова белградської «Громади» писав: «З упевненістю можна сказати, що ні в одній державі в Європі українська організація не наражається на такі перешкоди і прикрощі, як в Югославії».

Тож немає нічого дивного в тому, що українці активно долучилися до боротьби за визволення хорватського народу від сербського імперіалізму.
 
Последний раз редактировалось Костянтин Рахно Сегодня, 12:03, всего редактировалось 3 раз(а).
Костянтин Рахно

Цитата
 
Сообщений: 70
Зарегистрирован: 23 дек 2011, 01:54
Откуда: Украина, Гетманщина
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Костянтин Рахно Сегодня, 10:37

10 квітня, з підходом до Загребу авангардів Вермахту, 4 тис. членів «Усташі», практично не зустрівши опору, взяли столицю Хорватії під свій контроль. Славко Кватерник прибув в міську ратушу і зачитав по радіо текст декларації про проголошення Незалежної держави Хорватія (НДХ).

Ця подія принесла радість всьому хорватському суспільству. Голова місцевої «Просвіти» та Тереновий Провідник ОУН в Югославії Василь Войтанівський в той же день привітав від імені українців через загребське радіо проголошення Незалежної держави Хорватія.


6Через названі причини і під сильним впливом молодих українців-націоналістів з західноукраїнських земель, які з початку двадцятих років приїздили на навчання у Загреб, всі національносвідомі українці з полегшенням і захопленням дочекалися розпаду Королівства Югославія.

6 квітня 1941 року, коли на хорватську землю ступили разом з німецькими та італійськими військовими частинами перші підрозділи сформованої в Італії з усташів армії, на територіях Хорватії, Боснії та Герцеговини була проголошена Незалежна Держава Хорватія на чолі з Поґлавніком (вождем) Анте Павеличем. 10 квітня, у день вступу хорватських та союзницьких військ до Загребу, голова місцевої «Просвіти» та Тереновий Провідник ОУН в Югославії Василь Войтанівський привітав від імені українців через загребське радіо проголошення Незалежної Держави Хорватія.

Щодо особи самого Василя Войтанівського, то найкраще цього українського соціал-націоналіста, представника того залізного покоління фанатичних та відданих Українській Справі людей Духу і Чину характеризує уривок зі спогадів про діяльність ОУН в 1939-1941 рр. одного з провідних членів УВО-ОУН Зиновія Книша про його перебування в Загребі:

«…Василь Войтанівський – провідник ОУН на Хорватію. Високий, худий, в окулярах, людина освічена й культурна, хорвати його шанують. В Загребі відбував він військову службу за австрійських часів, після визвольних змагань 1917-1922 років вернувся туди назад, тут оженився і прийняв юґославське громадянство. Його дружина і двоє вже дорослих дітей дуже гарно говорять по-українськи, не пізнати, що виросли й виховалися в Юґославії, ніколи України на очі не бачили, ніхто б не повірив, що пані Войтанівська не українка, тільки хорватка з роду.

Незалежно від ОУН Войтанівський цікавився всім суспільним українським життям у Хорватії й Сербії. Українців там багато. В Банаті живуть виселенці з Карпатської України, що прийшли туди майже перед двома сотнями років, говорять старовинною і трохи чудернацькою мовою, але твердо тримаються свого народу. Видали з-поміж себе немало інтеліґенції, головно духовної, звідти походив відомий на Львівському ґрунті священик-філософ о. Гаврило Костельник, пізніший подвижник переходу греко-католицької Церкви на православ'я, згинув замордований на вулиці у Львові.

Є більші українські оселі в Боснії, це вже колоністи з новіших часів. Крім осілого, селянського елементу, наїхали туди українці до різної служби за австрійського володіння, потім еміґранти і студенти. Мають досить добре зорганізоване товариство «Просвіта», Войтанівський у ньому Голова.

В загребському університеті вчаться українські студенти. Войтанівський для них батьком, люблять його і шанують…»

З настанням змін у Европі, українці сподівалися та докладали щораз більших зусиль для відновлення української державності та повернення в Українську Самостійну Соборну Державу. Членами ОУН та активними прихильниками з числа активістів студентських організацій та «Просвіти» було створено Українське Представництво у НДХ, яке очолив Василь Войтанівський. Представництво вважалося свого роду українським. Діяли наступні його референтури: організаційна, культурно-освітня, пропаганди й преси, військова, скарбова (фінансова), суспільна та санітарно-допомогова. Українське Представництво, користуючись прихильним ставленням хорватського Поґлавніка Анте Павелича, розгорнуло широку діяльність з організації суспільно-політичного та культурно-освітнього життя балканських українців.


У 1941 р. Представництво ОУН у НДХ вживає заходи щодо організації української добровольчої частини. Українські націоналісти (з обох фракцій ОУН) під керівництвом Василя Войтанівського разом формують у Загребі Студентський Військовий Відділ ім. Головінського на чолі з Антоном Іванюком.

З початком загальноєвропейського хрестового походу проти червоної більшовицької чуми на основі цього відділу був створений Український Легіон (1 Sat Ukrajinska Legionara, дослівно 1-ий Батальйон Українських Легіонерів), до якого записалося 505 українських добровольців – переважно переселенці з Боснії та загребські студенти.

Існує версія про те, що ОУН вела в Загребі переговори з козачим генералом Андрієм Шкуро про співпрацю: "1938 року голова белґрадської "Громади" писав:"З упевністю можна сказати,що ні в одній державі в Европі українська організація не наражається на такі перешкоди і прикрощі, як в Юґославії".
Через названі причини і під сильним впливом українців з західньо-українських земель,які з початку двадцятих років приїздили на студії у Заґреб, всі національно свідомі українці з полегшеням і захопленням дочекалися розпаду "першої" Юґославії.Зі змінами у Европі,які надходили,українці сподівалися,що прийшов час на відновлення української державности і поворот у вільну соборну Україну.Бажаючим дати свій внесок у побудову Української держави,унапрямлені Василем Войтанівським,тереновим провідником ОУН у Хорватії,українці (з обидвох фракцій ОУН разом)формували,заразпісля створення Незалежної Держави Хорватії,Студентський військовий відділ ім. Головінського на чолі з Антоном Івахнюком,а під час нападу Німеччини на СССР і Український Леґіон.До леґіону,завдяки Зенона Патолі,зголосилося 505 добровольців з чого 450 з Боснії.Український леґіон разом з козачою дивізією (20,000 козаків), з якими ОУН успішно вела переговори,прагнули іти на східний фронт боротися проти більшовицької окупації України".

Передбачалося, що Український Легіон в НДХ разом з Козачою Дивізією (20000 козаків) буде відправлено на Східний Фронт для боротьби проти більшовицької окупації України. Організацію добровільних українських військових формацій дуже підтримувала влада НДХ - хорватські націоналісти вірили, що коли постане незалежна Національна Українська Держава, то позиції Хорватії на Балканах стануть кращими щодо Сербії, адже в цьому випадку впливи Росії будуть слабшими.

Український Легіон вважався частиною «Домобрану», його вояки носили хорватську військову форму, що базувалась на німецьких зразках. Українські добровольці мали жовто-блакитні пов’язки та нарукавні нашивки у формі білого щита з чорним тризубом.

Українським легіонерам обіцяли, що їхню частину перекинуть в Україну, де вони одержать після війни землю, будинки, добрі посади у новій адміністрації. Проте, через події навколо проголошення 30 червня 1941 р. у Львові Української Держави, німецька влада заборонила відправку українських добровольців до України. Український Легіон як окрему частину хорватського війська було відправлено до Боснії на боротьбу з сербськими комуністичними партизанами Йосипа Броза Тіто, що викликало різке невдоволення добровольців. Козача Дивізія відійшла у підпорядкування німецького військового командування та була перекинута в район магістралі Загреб-Белград-Ніш-Сальонікі, де несла охоронну службу."...У цій ситуації,прихильники Степана Бандери на чолі з Антоном Івахнюком, усвідомивши,що німці не підуть на створення Української держави зараз на початку перервали свою діяльність в Українському Легіоні.Відповідальність за всі наслідки у зв"язку з його існуванням у Незалежній Державі Хорватії перебрала ОУН полк. Андрія Мельника.".

Тому Провідник ОУН(м) Андрій Мельник, який зайняв пронімецьку позицію, звернувся з листом до легіонерів 20 листопада 1941 р., в якому, зокрема, сказав: «... Сьогодні, коли рішається доля України на довгі роки, на кожному місці, де лиш не жили б українці, ми зобов’язані усюди доложити свою цеголку до Великої Спільної Справи. То тим більшої ваги набирає Ваша посвята, коли Ви свою жертву крови для Батьківщини готові зложити на чужині... Я знаю, що серця Ваші линуть на Україну. Боротьба, однак наша ще не скінчена, ворог ще не знищений. Будьте видержливі та терпеливі. Прийде слушний час і для Вас. Перед нами – великий ще змаг, тож кожний український патріот матиме нагоду сплатити довг супроти Батьківщини на Рідній Землі.»

30 листопада, після зачитання звернення полковника Андрія Мельника, Український Легіон присягнув на вірність Україні у селі Пискавиця біля Бані Луки. За спогадами сучасників, добровольці проявили хоробрість та високий бойовий дух у боях з комуністичними партизанами. Головнокомандувач збройних сил Незалежної Держави Хорватії, Поґлавнік Анте Павеліч відзначив Малою Срібною Медаллю наступних українських добровольців: сотника Дмитра Луценка, хорунжого Петра Бучка та стрільця Михайла Малярчука. Всі вони з першої сотні Українського Легіону. Бронзовою Медаллю за хоробрість у боях відзначено також: стрільця Петра Василика, булавного Олексу Микитишина, десятника Михайла Матвійківа й стрільця Михайла Мерловича. Проте незабаром хорватська контррозвідка викрила переговори однієї з сотень Легіону з тітовськими партизанами, що під впливом комуністичної пропаганди мала намір перейти на бік останніх. Всю сотню (150 чоловік) було заарештовано, а відтак і весь Український Легіон було розформовано у 1942 році як неблагонадійний.

Частина легіонерів повернулися додому, інші продовжили службу в різних частинах хорватської армії. Наприклад відомо про нагородження влітку 1942-го за хоробрість та відвагу у боях на Східному фронті колишнього легіонера Антона Тишковича (за іншими даними Тимкевича) Бронзовою Медаллю. Значна частина колишніх бійців Українського Легіону стала вояками усташівських боївок. Після війни усіх, хто належав до активу українських організацій, передусім членів ОУН та «Просвіти», вояків Українського Легіону, співробітників Українського Представництва у НДХ було репресовано у вже комуністичній Югославії. Зокрема, у 1945 р. стратили Василя Войтанівського, його дружину (хорватку за національністю) та сина. До речі, маловідомим фактом залишається перебування навесні 1945 року у Боснії та Словенії підрозділів 14-ї гренадерської дивізії Ваффен-СС «Галичина» (1-ї Української), спрямованих сюди для боротьби з комуністичними партизанами.

Більшість боснійських українців за підтримку НДХ знищувалося четниками і партизанами на ряду з мусульманами і хорватами.
Последний раз редактировалось Костянтин Рахно Сегодня, 11:52, всего редактировалось 2 раз(а).
Костянтин Рахно

Цитата
 
Сообщений: 70
Зарегистрирован: 23 дек 2011, 01:54
Откуда: Украина, Гетманщина
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Костянтин Рахно Сегодня, 11:09

Італійське військове командування спочатку планувало створити у складі своєї армії дивізію з балканських українців, але потім відмовилося від цих планів.

У 1941 р. Українське Представництво у НДХ вживає заходи щодо організації української добровольчої частини. Українські націоналісти (з обох фракцій ОУН) під керівництвом Василя Войтанівського разом формують у Загребі Студентський Військовий Відділ ім. Головінського на чолі з Антоном Іванюком.

З початком загальноєвропейського хрестового походу проти червоної більшовицької чуми на основі цього відділу був створений Український Легіон (1 Sat Ukrajinska Legionara, дослівно 1-ий Батальйон Українських Легіонерів), до якого записалося 505 українських добровольців – переважно переселенці з Боснії та загребські студенти. Передбачалося, що Український Легіон в НДХ разом з Козачою Дивізією (20000 козаків), з якими ОУН успішно вела переговори буде відправлено на Східний Фронт для боротьби проти більшовицької окупації України. Організацію добровільних українських військових формацій дуже підтримувала влада НДХ - хорватські націоналісти вірили, що коли постане незалежна Національна Українська Держава, то позиції Хорватії на Балканах стануть кращими щодо Сербії, адже в цьому випадку впливи Росії будуть слабшими.

Український Легіон вважався частиною Хорватської Національної Гвардії - Домобрані (хорв. Hrvatsko Domobranstvo або ж Domobrani) - Збройних Сил Незалежної Держави Хорватія, його вояки носили хорватську військову форму, що базувалась на німецьких зразках. Українські добровольці мали жовто-блакитні пов’язки та нарукавні нашивки у формі білого щита з чорним тризубом.

Українським легіонерам обіцяли, що їхню частину перекинуть в Україну, де вони одержать після війни землю, будинки, добрі посади у новій адміністрації. Проте, через події навколо проголошення 30 червня 1941 р. у Львові Української Держави, німецька влада заборонила відправку українських добровольців до України. Український Легіон як окрему частину хорватського війська було відправлено до Боснії на боротьбу з сербськими комуністичними партизанами Йосипа Броз Тіто, що викликало різке невдоволення добровольців. Козача Дивізія відійшла у підпорядкування німецького військового командування та перекинута в район магістралі Загреб-Белград-Ніш-Сальонікі, де несла охоронну службу.

Тому Провідник ОУН(м) Андрій Мельник звернувся з листом до легіонерів 20 листопада 1941 р., в якому, зокрема, сказав: «... Сьогодні, коли рішається доля України на довгі роки, на кожному місці, де лиш не жили б українці, ми зобов’язані усюди доложити свою цеголку до Великої Спільної Справи. То тим більшої ваги набирає Ваша посвята, коли Ви свою жертву крови для Батьківщини готові зложити на чужині... Я знаю, що серця Ваші линуть на Україну. Боротьба, однак наша ще не скінчена, ворог ще не знищений. Будьте видержливі та терпеливі. Прийде слушний час і для Вас. Перед нами – великий ще змаг, тож кожний український патріот матиме нагоду сплатити довг супроти Батьківщини на Рідній Землі.» 30 листопада, після зачитання звернення полковника Андрія Мельника, Український Легіон присягнув на вірність Україні у селі Пискавиця біля Бані Луки. За спогадами сучасників, добровольці проявили хоробрість та високий бойовий дух у боях з комуністичними партизанами. Головнокомандувач збройних сил Незалежної Держави Хорватії, Поґлавнік Анте Павеліч відзначив Малою Срібною Медаллю наступних українських добровольців: сотника Дмитра Луценка, хорунжого Петра Бучка та стрільця Михайла Малярчука. Всі вони з першої сотні Українського Легіону. Бронзовою Медаллю за хоробрість у боях відзначено також: стрільця Петра Василика, булавного Олексу Микитишина, десятника Михайла Матвійківа й стрільця Михайла Мерловича. ...

Частина легіонерів повернулися додому, інші продовжили службу в різних частинах хорватської армії. Наприклад відомо про нагородження влітку 1942-го за хоробрість та відвагу у боях на Східному фронті колишнього легіонера Антона Тишковича (за іншими даними Тимкевича) Бронзовою Медаллю. Значна частина колишніх бійців Українського Легіону стала вояками усташівських боївок. Після війни усіх, хто належав до активу українських організацій, передусім членів ОУН та «Просвіти», вояків Українського Легіону, співробітників Українського Представництва у НДХ було репресовано у вже комуністичній Югославії. Зокрема, у 1945 р. стратили Василя Войтанівського, його дружину (хорватку за національністю) та сина. До речі, маловідомим фактом залишається перебування навесні 1945 року у Боснії та Словенії підрозділів 14-ї гренадерської дивізії Ваффен-СС «Галичина» (1-ї Української), спрямованих сюди для боротьби з комуністичними партизанами.
2 червня 1941 р. Поґлавнік Хорватської Держави Анте Павелич видав наказ про створення Хорватського Військово-морського Легіону (Hrvatska Pomorska Legija). Цей легіон, який очолив капітан Стефан Руменовіц, нараховував 23 офіцери, 100 підофіцерів та 220 моряків. Він використовував переобладнані торгівельні та рибальські судна та призначався для проведення розмінувальних робіт у Чорному морі. Базувалася хорватська флотилія на території України, основною базою був порт Генічеськ. Зважаючи на свої потреби, командування Хорватського Військово-морського Легіону набрало українських добровольців з числа місцевих моряків та рибалок, які охоче йшли до його лав з огляду на прихильне ставлення хорватів до місцевих українців. Чисельність Легіону сягнула 1000 осіб, з яких українці складали щонайменше 60%. Легіон мав низку боїв з совєтським флотом в Азовському морі, в яких українські волонтери заслужили високу оцінку за мужність та героїзм в боях з боку хорватського та німецького командування.

Наприкінці 1942 р. особовий склад Хорватського Військово-морського Легіону було відправлено до Хорватії на переформування, а у жовтні 1943 р. – переведено до Трієсту (Італія) та включено до складу Військово-морського флоту Німеччини. Про подальшу долю українських добровольців цього легіону не відомо.


Відомо, що під час Другої Світової війни в бойових діях на Східному фронті на боці Німеччини брали участь й військові формування її союзників. Зокрема, на теренах сучасної України діяли хорватські підрозділи. Зрозуміло, що в лави цих формувань потрапляли й представники місцевого населення. На жаль, аспекти бойової діяльності військових частин з країн – союзниць Німеччини на українських теренах чи залучення українців до цих формацій досі лишаються малодослідженими: якщо про 1-й український добровольчий полк [1] чи українські допоміжні підрозділи при 369-му хорватському полку Вермахту [2] ще інколи згадують, то цього не можна сказати про Хорватський військово-морський легіон [3], який діяв в акваторії Чорного та Азовського морів і значну частину якого складали українці.

2 липня 1941 р. Поглавник Незалежної Хорватської Держави Анте Павеліч оголосив набір хорватських добровольців для боротьби із більшовизмом на Східному фронті. Разом з піхотною та авіаційною частинами була сформована Хорватська військово-морська бригада у складі 23 офіцерів, 100 унтер-офіцерів та 220 матросів. Бригада була включена до німецького флоту і отримала назву „Хорватський військово-морський легіон”(„Hrvatska Pomorska Legija”). Командиром було призначено капітана 2 рангу (фрегаттен-капітана) Андро Вркляна (Andro Vrkljan), якого невдовзі змінив капітан 3 рангу (корветтен-капітан) Степан Руменович (Stepan Rumenovic). На той час це був ледве не єдиний підрозділ військово-морських сил Хорватії, який брав участь у фронтовій боротьбі, адже Італія наклала вето на присутність хорватських кораблів в Адріатиці, а тоннаж кораблів був обмежений 50 тоннами. Про умовний характер хорватського флоту свідчить і те, що його командувач контр-адмірал Дюро Якчин (Djuro Jakcin) “за сумісництвом” був ще військовим аташе при посольстві Незалежної Хорватської Держави в Берліні.

Легіон був направлений на вишкіл до Варни, куди прибув 17 липня. Тут легіонери отримали однострої та розпочали навчання на німецьких торпедних катерах та підводних човнах. До програми також включили стройові вправи та німецьку мову. 22 вересня вишкіл був закінчений, і хорватів перевели до Генічеську, зарахувавши до 23-ї флотилії. Прибувши до місця дислокації, хорвати почали патрулювати берегову смугу в районі міста та військово-морської бази.

Наприкінці 1941 р. радянський Чорноморський флот спробував відбити Генічеськ. Невеликий гарнізон, який складався з хорватів, румунських кавалеристів та німецьких охоронних підрозділів, ледве відбив напад. Решту зими хорвати несли берегову службу.

З місцевим населенням хорватські моряки підтримували коректні стосунки. У квітні 1942 р. муніципалітет Генічеська назвав одну з вулиць міста «Hrvatska» («Хорватська») на честь морських легіонерів.

В цей період командир легіону Врклян з великою групою легіонерів мандрував у складі інспекційної групи по Криму, де його загін невдовзі мав нести службу. Цей підрозділ використовувався як піхотна частина під час відбиття радянського десанту під Феодосією у грудні 1941 р.

На початку квітня 1942 р. гавань Генічеську звільнилась від криги, і хорвати підготувалися до передислокації. Слід зазначити, що хорватське командування охоче зараховувало до Легіону колишніх торгових та військових моряків-українців. Коммодор Едгар Ангелі в одній з доповідей підкреслив: „Українські добровольці виявили у боях на Азовському морі велику мужність та відмінні знання, які вигідно вирізнили їх серед чинів Легіону”. Завдяки українцям, Легіон збільшив свою чисельність до 1000 осіб, тож „хорватським” його можна вважати лише умовно. Використовуючи для охорони водного району пристосовані нашвидкуруч рибальські судна, легіонери у боях з переважаючими радянськими силами зарекомендували себе з найкращого боку. В одній із сутичок Легіон втратив 2 судна та 25 бійців.

На початку червня 1942 р. стався цікавий випадок. Італійський торпедний катер, на якому знаходився командувач 11-ю німецькою армією генерал-полковник Еріх фон Манштейн, потрапив під обстріл двох радянських літаків. Невдовзі корабель втратив хід і запалав, на його борту були вбиті і поранені. Торпеди могли будь-якої миті здетонувати і рознести катер на шматки. Однак, на порятунок прийшов моторний човен Хорватського легіону, який відбуксирував пошкоджений корабель до берега. Згадуючи процей випадок у своїх мемуарах, фельдмаршал Еріх фон Манштейн, на жаль, неназиває кількість українців в екіпажі „хорватського” мотоботу, який врятував йому життя [4].

У серпні Легіон був перекинутий до Маріуполя. Там Легіон поповнився 200 німецькими моряками, які приєдналися до українських волонтерів та хорватів. Використовуючи невеликі судна (як правило, трофейні), Легіон виконував традиційне завдання охорони водного району.

Наприкінці 1942 р. Легіон передав матеріальну частину іншим командам та повернувся до Хорватії на відпочинок. Влітку 1943 р. до складу Легіону увійшла батарея берегової артилерії, а особовий склад пройшов додатковий вишкіл у Німеччині та Варні. У жовтні 1943 р. Легіон було перекинутодо Трієсту, де особовий склад було розподілено між різними кораблями німецького флоту. На цьому історія Легіону як окремої частини скінчилася [5, 6].

Підсумовуючи, можна зазначити, що на узбережжі та акваторії Азовського та Чорного морів у 1941–1942 рр. діяв Хорватський військово-морський легіон, значну частину особового складу якого (інколи до 60 %) складали українські моряки. Легіонери продемонстрували досить високі бойові якості у сутичках на морі та на суші, підтримували коректні стосунки з місцевим цивільним населенням.
Література:

1. Мацях Є. Українці в Югославії // На зов Києва. – К., 1993.
2. Jurado C.C., Lyles K. Foreign volunteers of the Wehrmacht. – London, 1995.
3. Стругар В. Югославия в огне войны. – М., 1985.
4. Манштейн Э. Утерянные победы. – Смоленск, 1999.
5. Pipes J. Croatian Volunteers in the German Wehrmacht. – NY, 1997.
6. Croatian Soldier. – 1997. – March, 24th.

Автори: Андрій Бобков, Максим Царенко

На підставі статті: Бобков А., Царенко М. Українці у Хорватськомувійськово-морському легіоні // Вісті Комбатанта – 2000. – Число 2. – С. 54–56.
Последний раз редактировалось Костянтин Рахно Сегодня, 11:29, всего редактировалось 1 раз.
Костянтин Рахно

Цитата
 
Сообщений: 70
Зарегистрирован: 23 дек 2011, 01:54
Откуда: Украина, Гетманщина
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Костянтин Рахно Сегодня, 11:26

А.Ю. Тимофеев. Русский фактор. Вторая мировая война в Югославии 1941 - 1945. Москва. "Вече".2010. Стр. 43 - 44. :
"Особую активность развил начальник Украинского представительства при правительстве НГХ Василь Войтановский, который одновременно являлся представителем отделения Организации украинских националистов, руководимой Андреем Мельником. Вскоре после создания НГХ весной 1941 г., появился приказ генерала Августина Марича, начальника Командования сухопутными войсками Хорватии, о формировании в составе Врбасского дивизионного района отдельного "украинского батальона", который предстояло разместить в городе Бихач.Инструктором по пропаганде в батальоне был назначен активист ОУН Владимир Панков, бывший по специальности инженером. Офицерами назначались хорваты, унтер-офицерами - национальноориентированная эмигрантская молодежь, а большинство рядовых были из числа местных ...украинцев, поселившихся в Боснии и Славонии еще во времена Австрийской империи"

Летом 1941 г. православный священник Василий Стрильчык обратился с письмом к немецкому уполномоченному генералу в Хорватии Эдмунду Гляйзе фон Хорстенау, в котором предложил ему сформировать из украинской молодежи национальный легион, чтобы затем отправить его на Восточный фронт. Обращаясь к немцам, священник преследовал определенные цели. На его взгляд, такой легион дал бы возможность молодым украинцам уцелеть в начавшейся в Югославии гражданской войне. Вскоре об его инициативе стало известно в украинских кругах Загреба. Местные украинские деятели решили поторопить это дело и обратились к командованию Домобрана. Вскоре войсковода Кватерник дал свое согласие на создание Украинского легиона.

Осенью 1941 г. на местах начался набор добровольцев в ряды легиона. За неполный месяц было завербовано около 1500 человек, которых собрали в Вараждине. Здесь легион должен был быть окончательно организован и подготовлен к боевым действиям. Здесь следует сказать, что его подготовкой занимались не столько офицеры Домобрана, сколько бывшие офицеры армии Украинской народной республики (1918–1920), многие из которых осели в Югославии.

Процесс подготовки легиона продолжался до весны 1942 г., когда он, получив официальное название 1-й роты украинских легионеров (1ša satnija Ukrajinska Legionara), был брошен в бой. Летом 1942 г. украинский легион прибыл в район Принявор — Дервента — Козара. И здесь его бойцов постигло первое разочарование. Вместо того, чтобы отправить их на Восточный фронт, немцы и хорваты решили использовать их для борьбы с сербскими четниками. Более того, из состава Домобрана украинцы были переданы в Усташскую войницу. В результате, началось массовое дезертирство личного состава: в течение года численность легиона сократилась до 150 человек. Тем не менее, украинцы не пользовались такой дурной славой, как их коллеги — усташи: и офицеры, и рядовые вполне корректно вели себя против местного сербского населения. К тому же это был наилучший способ избежать репрессий со стороны четников, которым те могли подвергнуть семьи украинских добровольцев.

До весны 1943 г. легиону удавалось избегать серьезных потерь в своих рядах. Они появились только тогда, когда он был брошен против коммунистических партизан в район Бихача. И эти потери были настолько значительными, что к концу 1943 г. численность личного состава украинского формирования сократилась до 50 человек (всего же потери легиона за всю войну оцениваются в 120 человек). Была объявлена новая мобилизация, но и она не принесла желаемого результата: четники не пропускали украинскую молодежь на призывные пункты.

Весной 1945 г. остатки Украинского легиона начали отступать к австрийской границе вместе с немецкими и хорватскими войсками. Однако сдаться англичанам они не смогли: где-то в Словении украинские легионеры были перехвачены партизанами Иосипа Броз Тито. Дальнейшая их судьба неизвестна, но есть все основания утверждать, что все бойцы легиона были попросту расстреляны на месте. Те же легионеры, которые дезертировали из своего формирования и вернулись домой, были, впоследствии, подвергнуты репрессиям властями коммунистической Югославии, как «украинские фашисты».

С весны 1942 по весну 1943 г. легионом командовал бывший офицер армии Украинской народной республики, имя которого осталось неизвестным. Его сменил инженер Владимир Панькив, который и оставался на этом посту до самого конца войны, а после капитуляции Германии покончил с собой


Прихильне ставлення переважної більшості українців до НДХ, Створення українськими націоналістами добровольчого Українського Легіону в НДХ та загальна ненависть до національних несербських меншин сприяли в рівній мірі переслідуванням та вбивствам українців як сербськими монархістами-четникам так і комуністичними партизанами:

"Участь у Хорватському Леґіоні,покладання на владу Незалежної держави Хорватії і ненависть до національних меншин мало за наслідок страшні злочини над українським населенням,як від четників так і від партизанів.

З численних прикладів наведемо тільки жахливі картини катованої,ґвалтованої та зарізаної четниками п'ятнадцятилітньої Розалії Мазурик з Околиці коло Прнявору;катованого і вбитого четниками 27 лютого 1942 року вісімнадцятилітнього Володимира Кулеби з околиці коло Прнявору; катованої і вирізаної 10 березня 1942 року п'ятичленної родини Петришинів у Штрбцях коло Прнявору а між ними і тринадцятилітнього Володимира; вбитого 11 березня 1942 року вісімнадцятилітнього Прокопа Вовчука на Вучіяку коло Прнявору;убитої вночі в хаті тридцятивісімлітньої Матільди Головко з Лепенеці;убитої 13 червня 1942 року шісдесятилітньої Софії Ільчишин з Прнявору;ґвалтованої та убитої сорокчотирилітньої Ірини Нагайовської (родженої Заяць)у Лепениці;побитої до смерти 19 лютого 1943 року шістдесятилітньої Саломеї Хміль у Ратковцу коло Прнявору;зарізаної 1 березня 1943 року сімнадцятилітньої Марії Глогович у Дервенті;кинутої живою в ріку 1 березня 1943 року четниками шестилітньої Олги Мальона з Лепениці,яка топиться на очах батьків Петра і Стефанії Мальона і котрих,після тієї сцени,зарізали і також кинули в ріку Саву;зарізаної четниками 25 грудня 1944 року вісімнадцятирічної Софії Шімонік у Штрбцях коло Прнявору... та жахливі картини більше сотні інших жертв.Маємо також картини цілковитого спалення 13 травня 1942 року четниками польсько-українських сіл Раковац і Кунова.(У Раковцу за переписом населення 1921 р.жило 112 греко-католиків,115 русинів, а у Кунові 4 греко-католики).Убито і спалено в хаті в Старій Дуброві Андрія Кудєрського і його жінку;там все було спалено,включно з худобою.Також у цьому самому селі попалені хати Івана Кагана у якій згорів живий Іван Семянчук і багато,багато інших українських хат в Дуброві -і не тільки там.

У соціялістичній Юґославії ніхто так не цікавився українцями як таємна поліція.Вона найбільше тиснула на священиків і культурних діячів.З духовних осіб у тюрмі сиділи:о.Григорій Біляк,о.Михайло Юриста,о.Михайло Камінецький,о.Фелікс Біленький,о.Петро Бабій,о.Василь Стрільчик.Із світських людей у тюрмі сиділи наприклад:Петро Шлапак,Микола Каган,Іван Сваток.Великі труднощі і постійні "інформаційні розмови"проходили майже всі українські діячі,яких вважали що мають будь-яке значення в культурному житті українців Боснії.
Демократичні зміни від яких українці так багато сподівалися їм нічого доброго не принесли.Політика Сербської Демократичної Партіїясно показала яке ставлення сербських шовіністів до української меншини.Після багато-партійних виборів у 1990 році і приходу до влади у Боснійській Країні Сербської Демократичної Партії українці втратили,забезпечені законом республіки,лекції рідної мови у школах,які існували від 1975 року і передачі по "Радіо Баня Лука",які існували від 1966 року.

У квітні 1992 р.,коли розпочалася війна у боснії і Хорватії,для малочисельних льояльних до властей,релігійних,працьовитих і толерантних українців настали страшні часи.Їх не минула доля хорватів і мусульманів.У ночі,20 липня 1992 року спалено помічні будинки парафіяльного греко-католицького центру у баня Луці.У серпні 1992 року вибухівкою знищено греко-католицьку церкву у Прняворі і запалено церкву у Старій Дуброві.У лютому-березні пошкоджено монастир сестер Служебниць у Баня Луці.6 березня 1993 року вбито вночі у своїй хаті у Козарці Павла Бутинського, його жінку Славцю і тринеадцятилітню дочку Анну...під час війни пошкоджено і українську церкву у Дабраку (Хорвачани).Все це ставалося далеко від місць бойових дій на територією під абсолютною контролею Сербської Демократичної Партії.Українців не минула примусова праця,концентраційні табори,(з с.Тернополя:Йосип Гарасим,Василь Тихоступ,Петро Щерба,Тома Щерба...),утиски і людські жертви.Навіть і тим українцям,які явилися на мобілізацію до сербського війська не було життя легким.Багато українців було побито своїми "воєнними товаришами" сербами,називано їх "усташами" і було забагато "випадків",що у руках українців опинялася попсута зброя.Одиноку річ,що на практиці,крім загибелі на фронті за "Велику Сербію",дозволяли українцям і підтримували були групові подорожі на Україну з яких українці завжди верталися до Боснії.

Відношення тубільців до українців та все те що стаося у Боснії вплинуло на те,що їх зараз там можна нарахувати лиш до півтора тисячі.Їхня доля незавидна, а перспектива несвітла..."

Богдан Ліський. Українці у Боснії та Герцеґовині.Альманах "Гомін України". - Торонто. -1998. -ст.160-168.
Костянтин Рахно

Цитата
 
Сообщений: 70
Зарегистрирован: 23 дек 2011, 01:54
Откуда: Украина, Гетманщина
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Костянтин Рахно Сегодня, 12:26

Олег, итак, мы как раз можем констатировать, что на территориях компактного проживания балканских украинцев действовали в междувоенный период все основные украинские культурные организации и политические партии, включая ОУН бандеровцев и мельниковцев, в деятельности которых принимали участие как украинцы второй волны эмиграции с Закарпатья, Галиции, Надднепрянщины и Кубани, так и украинцы первой волны эмиграции - потомки лемков и запорожцев.
Но "русинского", "руського", "общерусского", "карпаторусского", "угрорусского" или любого другого регионалистского политического движения там не существовало никогда, а общеукраинское самосознание бачванским, славонским и боснийским украинцам никто не навязывал. Оно у них и так было:
Промовистою є і тісна співпраця закарпатських та бачванських українців у часи Карпатської України, незалежній українській державі, що існувала на теренах сучасного Закарпаття у 1938-1939 рр. Так, Крижевацький єпископ Д.Няраді був призначений єпископом на Карпатській Україні: нащадок колишніх переселенців повернувся на батьківщину своїх предків, щоб допомогти їм у побудові власної держави. А на початку 1939 р. лише серед бачванських русинів було зібрано 15 тис. динарів, суму на той час чималу, для розбудови Карпатської України. Після трагедії Красного поля, коли у березні 1939 р. війська фашистської Угорщини за згодою А.Гітлера окупували територію Карпатської України та провели вкрай жостокі репресії проти місцевих українців, багато діячів та просто симпатиків Карпатської України знайшли прихисток саме серед своїх братів на Бачці.
Окрім мови, тісний зв’язок бачванців з батьківщиною чітко простежується і на прикладі фольклору. У кінці ХІХ ст. В. Гнатюк, а в повоєнний період О.Тимко, М.Мушинка переконливо довели генетичну спорідненість фольклору русинів-українців Бачки та українців району Карпат. А М.Ковач, відомий сучасний письменник, узагальнюючи повсякденну практику кінця ХХ ст., стверджував, що народ на Бачці співає і закарпатські, й українські пісні як свої власні, і танцює у чоботях, і в шароварах, але у вишиванках...”.
...Треба наголосити, що орієнтація на народнорозмовну мову та загальноукраїнські цінності у середивищі бачванців не було справою окремих, поодиноких особистостей або чиєюсь інтригою. Українська самосвідомість, може, не завжди артикульована або репрезентована у звичний спосіб, була невід’ємним елементом національної чи конфесійно-національної свідомості бачванців. Свідченням цього може, наприклад, слугувати програма „Забави з театральним представленіемъ”, що відбулася 10 лютого 1913 р. в с.Коцур і підготовлена виключно місцевими людьми:

„1.Воробкевич, Мово рідна, слово родне, шпиваю школяре Повторной школи;
2. Нье преклинай! – образъ зъ живота народа у 1 чину написалъ И.Я.Луцикъ;
3.Та ужъ треци вечаръ, народна піснь;
4. У сушеда хижа била, народна піснь;
5.Врачарка, шала у чину написалъ И.Я.Луцикъ;
6. М.Копко, Кажуть люде жемъ счаслива, народна піснь
7.М.Копко, А я люблю Петруся, народна піснь”

А вот после войны в Югославии агент НКВД отец Гаврило Костельник, - тот, который в 1946 году торжественно унию "отменял", - реализовал идею неукраинского русинского языка жителей Воеводины, Хорватии и Боснии, а режим Тито при помощи прокоммунистически настроенного слависта, графа Ильи Толстого, сын которого "геройствовал" в партизанах Тито, поддержал.
Выглядел язык как смесь из местного украинского диалекта и сербского языка. Поначалу Костельник заявил, что наречие будет кодифицироваться в направлении к общеукраинскому литературному языку, дабы успокоить местное население, но ни он, ни его сербские и советские покровители этого делать не стали.
И потом, когда рассорились, то этот искусственный язык насаждали. Причина сперва была та, что украинцы воевали в Украинском легионе и насолили партизанам, а потом иметь у себя национальность из враждебного Советского Союза стало совсем невыгодно. Более того, продолжается сербизация балканских украинцев:
Прикметно, що останнім часом, як свідчить Ю.Рамач, вплив сербської мови позначається навіть на фонетичній структурі: у мові бачванців з’являються слова зі складотворчим [р], що засвідчує глибинний характер сербізації, помітний навіть на фонетичному рівні мови. Напр.: брзи ‘швидкий (про потяг)’, цртани (филм) ‘мальований’, раскрсница ‘перехрестя; роздоріжжя’, првак ‘керівник; першокласник’, а також власні назви Штрбац, Крста, Крстич, Црнянски, Трст . Сербська лексика виступає також важливою лексичною базою для творенння неологізмів на зразок автобусар ‘водій автобуса’, сликерня ‘фотоапарат’, ґуричац ше ‘нагромаджуватися, скупчуватися’ та ін. .

Вплив сербської мови, за словами М.М.Кочиша, особливо посилився у повоєнний період: „найвищою хвилею у перші повоєнні роки, що залила нашу мову, була сербо-хорватська”. Тому, спираючись на мовотворчі традиції Г.Костельника, як ефективну протидію сербізації мови бачванців фаховий лінгвіст Микола Кочиш цілком слушно вбачав у широкому залученні до словника бачванців лексичної бази української мови: „Втрачені, призабуті або зовсім забуті корені, а ще більше готові слова, котрі можуть дати продуктивну основу, маємо і належить уже активувати цей “зовнішній резерв”. Цю позицію підтримував також й Г.Надь. На жаль, послідовники М.Кочиша та Г.Надя під тиском цілої низки як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників не змогли вибудувати ефективну проукраїнську мовну політику, що визнає, апелюючи до міркувань М.М.Кочиша, Ю.Рамач: „Орієнтація на український вплив і вплив української мови у нашій літературній мові може відбуватися лише до певної межі, а далі його „заливає” сильніша хвиля сербського впливу”

Какие это объективные и субъективные факторы - понятно.
В 1948 году протопресвитер Гаврило Костельник был казнен за измену Украине, народу и вере собственным сыном, добровольно вступившим в свое время в дивизию "Галичина" и бывшим членом подполья ОУН.
Итак, "русинское" самосознание во многом насаждено после 1945 года советскими и сербскими спецслужбами, в отличие от естественно накапливавшегося и возрастающего общеукраинского.
Последний раз редактировалось Костянтин Рахно Сегодня, 15:46, всего редактировалось 1 раз.
Костянтин Рахно

Цитата
 
Сообщений: 70
Зарегистрирован: 23 дек 2011, 01:54
Откуда: Украина, Гетманщина
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Костянтин Рахно Сегодня, 13:15

Льву, я тогда вел активную антисербскую пропаганду, поддерживал албанцев и помню очень хорошо, что именно социалисты Олександра Мороза и батькивщинцы Юлии Тимошенко, за которыми стояли пророссийские промышленно-бизнесово-мафиозные кланы юга, активно поддерживали Милошевича. И Тимошенко всегда занимала просербскую позицию. Это её соратники по левому движению.
Симоненковских изданий не помню - скорее всего, компартия отделалась дежурными фразами. Януковича тогда и в проекте не было, он где-то бандитствовал еще или, может, уже бизнесовал. Тогда был совсем другой расклад.
За хорватов у нас на Полтавщине народ был преимущественно, судя по воспоминаниям. За албанцев тоже, как я могу судить по своему опыту, полтавчане стояли. Сербы симпатией не пользовались по многим причинам - ввиду их пророссийскости, доминирования в многонациональном государстве, левизны, убого-бюрократичного или бандитского вида вожаков, антиукраинскости. Мы не пророссийская область. У нас традиционно сильные позиции правых и правоцентристских украинских партий и организаций, левые же у нас силы чуждые, неприятные и обычно возглавляемые на местах неместными.

Мою статью легко можно перевести при помощи Google, перевод будет вполне адекватным.
Костянтин Рахно

Цитата
 
Сообщений: 70
Зарегистрирован: 23 дек 2011, 01:54
Откуда: Украина, Гетманщина
  •  
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Лев Каждан Сегодня, 20:29

Сербохорватский язык один.
Аватара пользователя
Лев Каждан

Цитата
 
Сообщений: 1871
Зарегистрирован: 02 ноя 2009, 23:37
  •  
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Лев Каждан Сегодня, 20:30

Православного священника там быть не могло.А католический запросто.Ученик какого-нибудь Шептицкого или Степинаца Загребского(в принципе это одно и то же).
Аватара пользователя
Лев Каждан

Цитата
 
Сообщений: 1871
Зарегистрирован: 02 ноя 2009, 23:37
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Лев Каждан Сегодня, 20:33

На трехсотлетие Полтавской Битвы в 2009-ом году почитатель Мазепы Ющенко пригласил шведского короля.От того как полтавчане его встретили и зависит правду Вы о них говорите или клевещите.
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Олег Гуцуляк Сегодня, 01:37

Да, они (полтавчане) обижены на шведов за то, что те проиграли ;)
ЗЕМЛЯ : ПОСЛЕДНИЙ КОНФЛИКТ
http://primordial.org.ua
So Say We All! Frak Them Eurasiacs!
Аватара пользователя
Олег Гуцуляк

Цитата
 
Сообщений: 2489
Зарегистрирован: 31 окт 2009, 01:22
Откуда: Ивано-Франковск, Галиция, Украина
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Лев Каждан Сегодня, 08:59

В свое время Полтава отказалась поддержать решение Мазепы о переходе на сторону шведов и шведам пришлось ее осаждать.А знаменитая битва-это был именно прорыв осады подошедшими со стороны русскими войсками.Так что же изменилось?
Аватара пользователя
Лев Каждан
Цитата
 
Сообщений: 1872
Зарегистрирован: 02 ноя 2009, 23:37
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Костянтин Рахно Сегодня, 19:28

Лев, Костельник - греко-католический священник, перешедший в православие, его даже хотят канонизировать.

Полтава как раз поддержала решение Ивана Мазепы герба Курч, Полтавский полк перешел на сторону шведов, поэтому полтавский полковник, мазепинец Иван Левенец был арестован, а его семья взята в заложники.

відомо, що населення Полтави підтримувало І.С. Мазепу і мазепинців: «Полтава издавна нестатечная, и теперь в ней добра не сподевайтись...бо там знайдуться мазепины и орликовы приятели, а чуйкевичев рожонний брат, полковой писарь, всему голова», — так писав охтирський полковник Осипов Головкіну. А тому листи від І. Мазепи, послані ним 20 і 23 листопада із Гадяча і Ромен до полтавського полковника І. Левенця, зачитувалися в полтавських церквах з великою пошаною. Звертаючись до полковника І. Левинця, І.С.Мазепа називає його «вельмишановний приятель» і говорить, що настав час постояти за цілісність рідного краю: «...и ваша милость стане истатечна за целость отчизны права и вольности войсковые застоплятыся и людей утверждати, чтоб были постоянными и ничего не боялися, поневаж для защищения того полку войска короля его милости шведского будут там вскоре». Петро І вживає відповідних заходів: Полтавський козацький полк ще навесні 1708 року було відправлено на Дон для придушення повстання К.Булавіна. Полтаву захищати було нікому. 27 листопада 1708 року Петро І ставить до відома І.Левенця: «...повелеваем вам бригадира нашего князя А. Волконского с войском впустить в город Полтаву без всякого прекословия». Волконський з Інгерманландським полком зайняв Полтаву. Сам полковник І.Левенець перебував під домашнім арештом, а родина як заручники була вивезена до Харкова. Полтавська полкова і сотенна старшина підтримала І. Мазепу: родина колишнього полтавського полковника Павла Герцика, полковий обозний Дорош Дмитрович з сином Леонтієм, полковий суддя Іван Красноперич. Про те, що полтавський полк пішов за І.Мазепою, свідчить універсал гетьмана І.Скоропадського від 13 липня 1709 року: «Відомо нам, гетьману, що під час зради Мазепиної многі полку полтавського військові і посполиті люди, зваблені будучи хитрістю Мазепи...стали противитися військовим порядкам». За підтримку Мазепи рядовим козацтвом Полтавського полку з наказу Петра І загін Яковлєва повністю знищив населення містечок Маячки, Нехворощі, Кишеньки, Келеберди, Переволочни.
Хресто-Воздвиженський монастир у Полтаві


З 22 грудня 1708 року по 6 січня 1709 року шведська армія веде бої за Веприк, після його здобуття Карл XII готує армію до походу в слобідську Україну, метою якого було витіснити московську армію з Лівобережної України та прорватися на лінію Білгород-Харків і далі розвивати наступ на Москву. 26-27 січня Карл XII займає Опішню, 29 січня — Котельву, рухається на Охтирку, 9-10 лютого відбувається бій під Красним Кутом. 10-13 лютого суворий мороз змінюється ранньою відлигою. Карл XII, не чекаючи повені, яка може ізолювати його армію від Лівобережної України, повертає назад із Слобожанщини до Опішні. 26 лютого шведський гарнізон лишає Гадяч, 2 березня штаб-квартира Карла XII переходить до Великих Будищ. Відтепер нові квартири шведів простягались від річки Псел до Ворскли, між Лютенькою й Опішнею і Решетилівкою. Таким чином, створювався своєрідний коридор, який займали шведи: містечка по Ворсклі — від Опішні до Жуків — були під контролем шведів, праворуч — по Хоролу і Пслу (Говтва, Глобино, Манжелія) — розташовувалися війська Б.Шереметєва, І.Скоропадського; ліворуч — на Слобідській Україні, по орільських містечках — війська О.Меншикова. К.Ренне рухається до Полтави, щоб установити безперебійний зв’язок із Запорозькою Січчю, Кримом та мати зв’язок з Польщею.

Отже, на чергу дня ставала Полтава, яка була південним форпостом Гетьманщини і лежала на Муравському шляху, по якому татари ходили на Москву, — «...зараз вони підуть туди разом з нами», — зазначалось у листах, які йшли від Карла XII з-під Полтави до Стокгольма. У цей час велися активні шведсько-кримсько-турецькі переговори про відкриття другого фронту і вступ у війну Туреччини. З огляду на це Петро І здійснює у квітні-травні поїздку у Воронеж-Азов-Троїцький (до 27 травня); в Азов стягується вся азовська флотилія, запрошується представник турецького султана Кападжі-паша, на очах якого спалюється флот (більше двохсот суден). Петро І запевнив турецького султана, що інтересів Московії в Криму не буде. Туреччина не відкриває другий фронт. 14 травня 1709 року була знищена Запорозька Січ та остаточно придушене повстання К.Булавіна на Дону - Петро І нейтралізував усіх союзників Карла XII.

У ніч з 3 на 4 червня Петро І з Азова прибуває в діючу армію під Полтаву (степом через Ізюм-Харків, бо флот було спалено).

У цей час закінчується стягування, небувала концентрація московських сил під Полтавою (район Крутого Берега): частини під командуванням О.Меншикова, Г.Долгорукого, Б.Шереметєва, 30-тисячна калмицька орда, а загін бригадира І.Головіна (1200 чоловік) підсилює гарнізон Полтави. Головне завдання московського командування у перших числах червня полягало в тому, щоб переправитися на правий берег Ворскли і розблокувати Полтаву (гарнізон фортеці, комендант — полковник О.Келін, був блокований шведською армією та козаками з квітня 1709 р.). 11 червня московське командування проводить військову раду, даються розпорядження командирам: Г. Долгорукому, І. Скоропадському, фон Генскіну, О. Келіну. Було вирішено завдати комбінованого удару по супротивнику під Полтавою з кількох сторін: з півночі (Петрівка, Семенівка — О. Меншиков, К. Ренне); півдня (Нижні Млини, Гора, Старі Санжари — Л. Алларт, фон Генскін); із заходу (із-за річки Псел — І. Скоропадський, Г. Долгорукий); навпроти Полтави (район нинішнього Південного вокзалу, Крутий Берег — М. Рєпнін), а також здійснити вилазку московського гарнізону із самої Полтави.

Отже, бойові дії під Полтавою розпочалися 14 червня і не припинялися до 27 червня. Відтак детальний аналіз планів, рішень, дій московського командування дає підстави стверджувати, що, власне, Полтавська битва розпочалася 14 червня з комбінованого удару московської армії по війську Карла XII, а заключним, вирішальним її етапом був день 27 червня.
В експозиції музею


Тривалий час в історичній літературі (російській і радянській) побутувало твердження, що українські козаки в Полтавській битві участі не брали: козаки І.Мазепи були в Пушкарівці й охороняли шведський обоз; козаки І.Скоропадського дислокувалися по р. Псел, щоб перекрити шлях відступу шведській армії.


Розстановка козацьких сил у Полтавський період

1. Запорожці. У перших числах березня 1709 р. запорожці на чолі з К. Гордієнком (Гордієнко — Головко Кость Гордійович, народився на Полтавщині, здобув освіту в Київській академії) покидають Січ і йдуть на з’єднання з Карлом XII та І. Мазепою, штаб-квартира яких містилася у Великих Будищах. Але, щоб з’єднатися з ними, необхідно було прокладати собі шлях з боєм: Царичанка, Маячка, Сокілка, Кобеляки (бої з Калипелем та К. Ренне); пройшовши переможним маршем від пониззя р. Ворскли до В. Будищ, запорожці розсіяли на цьому шляху московські війська, збільшили свою кількість із 8 до15 тисяч. 26 березня 1709 р. запорожці у В.Будищах зустрічаються з І. Мазепою, а 27 березня (8 квітня) — підписують українсько-шведський договір. З цього моменту запорожці тримають під своїм контролем район, особливо важливий у стратегічному відношенні: коридор від Полтави по Ворсклі до Переволочної (Старі Санжари, Нові Санжари, Білики, Кобеляки), що в результаті дасть можливість шведам відступати саме цим коридором, і в цьому велика заслуга запорожців. Запорожці разом із шведськими військами брали участь в облозі Полтави (з 1.04 по 27.06 1709 р.). Про це знаходимо відомості в щоденниках шведських старшин Петре і Вейге: «Наші запорожці застрілили своїми тягненими рушницями багато з московської піхоти, так що ся скоро побачивши нашу підмогу, відступила через заросляки і король також малим об’їздом завернув під Полтаву». Частини запорожців разом із козаками І.Мазепи з 22 по 27 червня охороняли шведський обоз між Рибцями і Пушкарівкою. Частина запорожців у заключний день Полтавської битви, 27 червня, була на лівому фланзі шведської армії, — свідчення за 27 червня Даніела Крмана (словацького Плутарха), його щоденник — одна з перших пам’яток про Північну війну в Україні і Полтавську битву: «... бажаючи побачити бій, поїхав я на коні у напрямку постою короля. Випадково знайшовся я аж на самім краю лівого крила, котре замикали запорожці і котре було справді найбільш небезпечне, бо ворог важкої зброї напирав на нього». Коли 27 червня об 11-й годині закінчився бій на полі, запорожці та шведська гвардія ще до 13 години були в редуті під Полтавою, відбивали атаки ворога, відкинули його пропозицію про здачу в полон і тільки о 13-й годині, коли прибув го-нець від Карла XII, залишили позиції під Полтавою і відійшли до Пушкарівки. У другій половині дня 27 червня, по битві, запорожці і шведська гвардія біля села Пушкарівки вступають у бій з московськими військами і дають можливість шведській армії, Карлу XII, І.Мазепі — відступити в напрямку Переволочної (пониззя р. Ворскли). Отож із Пушкарівки, у Старих Санжарах, Нових Санжарах, Кобеляках і востаннє біля Переволочної (30 червня) запорожці і шведська гвардія ведуть ар’єргардні бої, стримують натиск московської армії.

2. Козаки гетьмана І.С.Мазепи. З моменту з’єднання І.С.Мазепи зі шведською армією Карла XII він з козаками перебував при головній шведській квартирі; в травні-червні 1709 р. вони займають: Жуки, Петрівку, Семенівку, район Хресто-Воздвиженського монастиря, Щербані, Буланове. Козаків І.С. Мазепи, як і шведів, Карл XII розділяє на кілька угрупувань. Частина — в облогових укріпленнях під Полтавою унеможливлювала зробити коменданту О.Келіну випад із фортеці. Частина — з 22 по 27 червня між Рибцями і Пушкарівкою охороняла шведський обоз від можливого відходу московського війська із заходу. Частина була разом із запорожцями на лівому крилі шведської армії у заключному етапі битви 27 червня.

3. Козаки Семена Палія. Воювали на боці Петра І, дислокувалися по селах біля Полтави. Своїми роз’їздами турбували шведів, перешкоджали їм добувати провіант та продовольство.

4. Козаки гетьмана І. Скоропадського. З березня 1709 р. займають коридор по р.Пслу: Манжелія, Говтва, Остап’є, Устивиця, Сорочинці, таким чином перекриваючи шведам шлях на Київ. Слід зазначити, що північні полки Гетьманщини: Стародубський (полковник І. Скоропадський), Чернігівський (полковник П.Полуботок) із самого початку вступу шведської армії в Сіверщину були блоковані московськими військами і не мали вже змоги з’єднатися з І. Мазепою. Коли 18-20 червня московська армія сконцентровується біля сіл Петрівка і Семенівка для переправи через Ворсклу, 22 червня І. Скоропадський з козаками за наказом Петра І розташовується в районі Жуки-Осьмачки-Тахтаулове. 27 червня козаки І. Скоропадського, перебуваючи на правому фланзі московської армії, в районі Малих Будищ та Івонченців зустрічаються зі шведським генерал-майором Гамільтоном (лівий фланг шведської армії, тут же запорожці і козаки І. Мазепи). У розпал бою в розташування шведського підрозділу драгунів лейтенанта І. Люта прибув парламентер від козаків І. Скоропадського з повідомленням, що 2 тисячі козаків бажають перейти на бік шведського короля Карла XII. Як зазначає шведський історик Петер Енглунд, спрацював бюрократичний апарат: «І. Лют переправив записку вищому командуванню - принцу Вюртемберзькому Максиміліану Еммануїлу, на що той відповів: «... король зараз не з нами, ми не можемо з’ясувати його волю з цього приводу». У вирішальний момент бою шведи самі себе позбавили суттєвої підтримки: Водночас це була остання спроба козаків І.Скоропадського з’єднатися з козаками І. Мазепи.

Отже, українські козаки і запорожці брали безпосередню участь у Полтавській битві, але трагедія в тому, що українське козацтво воювало на боці кожної з армій.

Малочисельність шведської армії та козаків, відсутність єдиного командування через поранення короля Карла XII стали причинами їх поразки під Полтавою.

Ілюстрацією запеклої битви останнього дня, 27 червня, може слугувати щоденниковий запис учасника битви Іоахіма Люта, шведського лейтенанта: «Бій був смертельний і кривавий, а стрілянина такою частою, що повітря потемніло від диму та пилу: продовжувалось це від сходу сонця до полудня, і багато доблесних шведів, офіцерів і солдатів, пролили там свою кров і полягли мертвими». На превеликий жаль, і сьогодні немає документів, які б свідчили про втрати українських козаків з обох боків.

Від Полтави шведська армія та козаки відступають в напрямку Переволочної, затримуються на переправі через Дніпро, бо всі запорозькі засоби для переправи були спалені московитами ще в ході боїв за Полтаву. Переслідувати шведську армію Петро І відправив генерал-поручика М. Голіцина і генерал-поручика Г. Боура з кіннотою і піхотою в кількості 12 тис. чоловік. 28 червня з ними був відправлений О. Меншиков з трьома кінними і трьома піхотними полками, який з’єднався з корпусом Голіцина, Боура, а 30 червня прийняв капітуляцію від шведської армії, очолюваної А. Левенгауптом. Лише шведська гвардія та запорожці не склали зброю біля Переволочної, прийняли бій і дали можливість шведському королю Карлу XII (близько тисячі шведів) та гетьману України І.Мазепі (до 500 козаків) з Гетьманщини та понад 4 тис. запорожців переправитись через Дніпро, відірватись від переслідування московитів і дістатися до Бендер.

Здаючи армію в полон, А. Левенгаупт підписав з О. Меншиковим умови капітуляції. Як зазначають шведські воїни в своїх щоденниках, «найпринизливішим для них був п’ятий пункт умов, за яким запорожці та інші козаки мали бути негайно видані його царській величності, і їхніх союзників та соратників по боротьбі, яких король обіцяв захищати, тепер запросто Левенгаупт віддав у руки несамовитих московитів». Коли генерал від інфантерії граф Адам Людвиг Левенгаупт обідав у генерала від кавалерії князя О.Меншикова, на березі Дніпра розпочалася страшна трагедія: московити буквально полювали за козаками, їх зганяли разом «як худобу», не тільки чоловіків, але й жінок з дітьми, які були в обозі, і тут же забивали. Дехто намагався чинити відчайдушний, а водночас марний спротив, інші — тонули в Дніпрі.

Відомо, що козаки, які пішли на еміграцію до Бендер, по смерті І.С. Мазепи обрали гетьманом України П. Орлика та склали першу Конституцію України (1710 р.) і взагалі першу писану конституцію у світі, яка задовго до класичної, американської, проголосила принципи свободи, гуманізму і демократії.


Полтавці в мазепинській еміграції

Кошовий К. Гордієнко, прилуцький полковник Д. Горленко, син переяславського полковника генеральний осавул Ф.Мирович, троє синів полтавського полковника П. Герцика, його донька Ганна, одружена з П. Орликом, та їхній син Г. Орлик — ще до середини XVIII ст. своєю активною діяльністю в Європі не давали спокою царському уряду. Саме Григір Орлик дав Вольтеру документи батька про Мазепу і мазепинців, і вся Європа дізналася, що «Україна завжди прагнула свободи».


Защищал Полтаву полковник Алексей Келин (Иоахим Келен), немец, во главе российского гарнизона, причем был готов в случае поражения россиян в баталии, заминировать город и взорвать пороховые погреба, естетственно, с населением, а гарнизон вывести за Ворсклу:

за секретним наказом Петра,полковник Іоахім Келін (справжнє ім'я,бо був з прибалтійських німців),памятник якому ми всі так любимо,так ось оцей от полковник мав наказ,що коли шведи у генеральній баталії будуть брати гору,то Полтаву замінувати,і підірвати порохові погреби,і якби це сталося то загинуло б усе населення міста (P.S. жінки,діти старі,поранені,трохи козаків,всого десь 4,500 чоловік), бо Полтава мала стратегічно важливе значення як опорний пункт,а гарнізон вивести і іти за Ворсклу.


Виктор Андреевич Ющенко приглашал Карла Густава на празднование украино-шведского политического союза.
Полтава готовилась изо всех сил, в частности, работники Музея истории Полтавской битвы разучивали: "Здравия желаем, Ваше величество!" на старошведском.
Полтавчане планировали открытие памятника Мазепе.
Реконструкторы рассчитывали провести масштабное действо...
К сожалению, из-за Тимошенко и её местных партийцев в городской администрации, это всё не состоялось. А на организованное празднование юбилея победы над шведами (!) его величество Карл Густав отказался приехать. Состоявшееся празднование, несмотря на запрет горсовета, горожане отметили протестной демонстрацией
Костянтин Рахно

Цитата
 
Сообщений: 71
Зарегистрирован: 23 дек 2011, 01:54
Откуда: Украина, Гетманщина
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Лев Каждан Сегодня, 20:26

Тимошенко начиная с грузино-осетинской войны 2008-ого года стремилась гнуть пророссийскую линию а посколько у нее были парламент и правительство Ющу который был всего лишь президентом она просто выкручивала руки.В России же никто не мог понять на кого ставит тандем-на нее или на Януковича.Посколько она была премьером и Путин тоже и между ними шли консультации все два года считалось что Путин ставит на нее а на Януковича-Медведев.В конце конце президент победил премьера Россия привела к власти Януковича Тимошенко оказалась в тюрьме.Но став президентом Янукович в первую очередь создал нужную парламентскую коалицию из регионалов коммунистов и бывших социалистов-морозовцев которые в старой коалиции образовывали "Народную Самооборону"(как раз Луценко был соратником Мороза а потом когда тот примкнул к Януковичу от него откололся и создал коалицию с БЮТ теперь луценковцы вернулись обратно).Новая коалиция сформировала правительство Азарова который сам из регионалов и только поэтому Янукович на Украине правит.Ющенко же только царствовал а правили премьеры назначенные парламентскими коалициями.Сначала премьер назначенный коалицией Янукович-Мороз-Симоненко (им сам Янукович и был) а потом премьер назначенный коалицией Тимошенко-Луценко(им была Тимошенко).
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Костянтин Рахно Сегодня, 10:11

Ну, у Ющенко были свои рычаги влияния и активная политическая деятельность, свести его до роли кагана Тимошенко не удалось, несмотря на парламент, часть правительства и местные власти, а в судьбе Луценко Вы пропустили очень интересный момент. Очень длительное время после союза Мороза с Януковичем он был министром внутренних дел в правительстве Януковича.
У меня к Вам просьба переименовать тему с полемикой по Югославии, убрав оттуда мою фамилию.
Костянтин Рахно

Цитата
 
Сообщений: 72
Зарегистрирован: 23 дек 2011, 01:54
Откуда: Украина, Гетманщина
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Лев Каждан Сегодня, 10:22

1.Но потом Ющенко захотел разогнать януковичевский парламент и януковичевское правительство переманил Луценко на свою сторону ввел в парламент луценуовских ментов и провел выборы в новый парламент куда вместо Соцпартии Мороза прошла отколовшаяся от нее "Народная Самооборона".После чего БЮТ и НС пересилили ПР и КПУ.Зато потом когда Янукович станет президентом из этих же фракций будет создана его коалиция(ПР-НС-КПУ) ибо бывшие социалисты с коммунистами легко нашли общий язык.БЮТ же окажется в изоляции а сама ЮТ сядет в тюрьму.
2.Ваша просьба выполнена не будет.Югославия для нас-пункт метафизических разногласий.Страна бывшая одним из центров исихазма была разгромлена коалицией США и "Аль-Каиды"(на стороне боснийцев и косоваров сражалась именно она).Это-живая иллюстрация к интеграл-евразийскому тезису о том что манифестационисты всегда по одну сторону баррикад креационисты-по другую(как протестанты так и ваххабиты).И то что у Сербии отняли именно монастырский край Косово тоже показательно.Итак позиция ИЕАД была есть и будет полностью просербской.Ваша же позиция приведена как альтернативная.И почему Ваша фамилия должна быть убрана я совершенно не понимаю.Максимум что я могу сделать-добавить туда фамилию Гуцуляка Вас поддержавшего.
Аватара пользователя
Лев Каждан
Цитата
 
Сообщений: 1874
Зарегистрирован: 02 ноя 2009, 23:37
Аватара пользователя
Лев Каждан
Цитата
 
Сообщений: 1877
Зарегистрирован: 02 ноя 2009, 23:37
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Лев Каждан Сегодня, 04:40

Центральная и Восточная Украина всегда голосовали за ПР.
Аватара пользователя
Лев Каждан

Цитата
 
Сообщений: 1879
Зарегистрирован: 02 ноя 2009, 23:37
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Олег Гуцуляк Сегодня, 19:35

не Центральная, а Южная за ПР. Граница между кандидатами как раз по границе Киевской Руси и Орды.

Изображение

Изображение
ЗЕМЛЯ : ПОСЛЕДНИЙ КОНФЛИКТ
http://primordial.org.ua
So Say We All! Frak Them Eurasiacs!
Аватара пользователя
Олег Гуцуляк

Цитата
 
Сообщений: 2492
Зарегистрирован: 31 окт 2009, 01:22
Откуда: Ивано-Франковск, Галиция, Украина
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Лев Каждан Сегодня, 21:11

Западные области закрашены под цвет Тимошенко.
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Олег Гуцуляк Сегодня, 00:03

Они были бы закрашены под любой, лишь бы против Януковича и региАналов.
ЗЕМЛЯ : ПОСЛЕДНИЙ КОНФЛИКТ
http://primordial.org.ua
So Say We All! Frak Them Eurasiacs!
Аватара пользователя
Олег Гуцуляк

Цитата
 
Сообщений: 2493
Зарегистрирован: 31 окт 2009, 01:22
Откуда: Ивано-Франковск, Галиция, Украина
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Лев Каждан Сегодня, 06:52

Но оказались-то под цвет БЮТ.
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Костянтин Рахно Вчера, 15:51

Почему - говорится в моей статье, усиленная, дикая пропаганда, поливание грязью оппонентов, позиционирование себя как фаворита.
Костянтин Рахно

Цитата
 
Сообщений: 79
Зарегистрирован: 23 дек 2011, 01:54
Откуда: Украина, Гетманщина
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Костянтин Рахно Вчера, 19:59

К прежней теме разговора:
Лист А.Шкуро та В.Войтанівського до провідника ОУН А.Мельника (19.08.1941)

Гoлoві Прoвoду українськиx націoналістів
у місці пoстoю

Я, Андрій Шкурo, генерал-пoручник Kубанськoгo кoзачoгo війська, згoлoшую гoтoвість станути під прапoри oрганізoванoгo українськoгo націoналізму згіднo з Вашим пoкликoм з дня 6 липня 1941 р.
На це мoє рішення вплинули oці oбставини:
1. Часи, щo їx тепер переживаємo, пoкладають на всіx українців oбoв'язoк скупчення всіx твoрчиx сил під oдним прoвoдoм у бoрoтьбі з відвічним вoрoгoм Українськoї Нації для вибoрення її сувереннoгo державнoгo життя в усіx її етнoграфічниx границяx. В цій бoрoтьбі не мoже oстати oстoрoнь українське кoзацтвo, як таке вoнo не мoже вести oсібнoї якoї-небудь акції.
2. Рішення кoзацькoї старшини на терені Сербії, щo oднoзгіднo заявилo гoтoвість пoвести кoзацтвo визвoляти Батьківщину з під мoскoвськo-жидo-кoмуністичнoгo режиму.
3. Жаxливе пoлoження кoзацтва в Сербії, виставленoгo на страшні переслідування з бoку сербів, мoвляв, ми винуваті, щo Moсква (біла й червoна) не є в силі дати їм пoміч.
У виду цьoгo кoзача старшина й кoзацтвo дoручили мені пoвести на терені Незалежнoї Держави Xoрватії перегoвoри в справі включення кoзацтва дo активнoї бoрoтьби з мoскoвським бoльшевизмoм в складі українськoї самoстійнoї фoрмації, а кoли це немoжливе, тo в складі кoзачиx частин в складі німецькoгo абo xoрватськoгo війська.
В усіx трьox випадкаx прoxаємo, щoб під кoзацтвoм з теритoрії бувшoї Юґoславії рoзумілoся усіx кoзаків: кубанськиx, чoрнoмoрськиx, дoнськиx, терськиx, астраxанськиx і другиx без oгляду на їx нарoдність, виxoдячи з залoження, щo всі вичислені кoзаки представляють у всіx свoїx станицяx на Рідниx Земляx oдин націoнальний в державнoму рoзумінні склад і тoму непoбажаним булo б виріжнювати й рoзділювати їx на українців, мoскалів та іншиx інoрoдців. Це пoбажання виправдуємo oбставинoю, щo за ввесь час свoйoгo перебування в Юґoславії не визнавалo себе кoзацтвo членами рускoї нації, не визнавалo кoмпетенції рускиx правленій, а все й усюди признавалo себе прoстo кoзаками.
В другoму й третьoму випадкoві (участь у складі німецькoгo чи xoрватськoгo війська) є нашим безумoвним бажанням вжити нас в oпераціяx тільки на українськиx етнoграфічниx теритoріяx.
Прo все це дoгoвoрився я з Вашим упoвнoваженим представникoм у Незалежній Державі Xoрватії і, складаючи Вам oцим мoю чoлoбитню, підтверджую свoїм власнoручним підписoм.

Слава Україні!


Заґреб, дня 19.VIІІ.1941.

Вoлoдимир Вoйтанівський,
Представник OУН у Xoрватії
Генерал пoручник Андрій Шкурo,
генерал-пoручник Kуб[анськoгo]
кoз[ачoгo] війська


И автобиография:
Андрій Шкурo,
генерал-пoручник Kуб[анськoгo] кoз[ацькoгo] війська
Адр[еса]: Панчекo, вул.Г.Ґерінґа, 40.

Важніші дані прo мoє життя й працю:
Рoдився я 7 лютня 1887 р. у Kатеринoдарі на Kубані. Mій рід пoxoдить із Запoрізькoї Січі (вільниx кoзаків України з XІІІ стoліття).
В пoчатку XVІІ стoліття були мoї предки oтаманами запoрізькиx кoзаків і за їxнім іменем названo oдин курінь "Шкуринський", а на Kубані oдну станицю "Шкуринська".
Mій пращур переселився з наказу цариці Kатерини з другими запoрізькими кoзаками в р. 1796 на Kубань, де запoріжці заселили теперішні свoї чoрнoмoрські станиці.
Я скінчив кадетський кoрпус у Moскві.
В часі ферій (2) 1904 р. відійшoв я зo свoїм пoлкoм як oxoтник на рoсійськo-япoнську війну, де мене відзначенo вoєнним xрестoм св.Юрія.
В р.1908 брав я зo свoїм пoлкoм участь в пoxoді на Персію в цілі здушення пoвстання племені маxсевен в райoні Тавриза.
У світoву війну я увійшoв як кoмандант сoтні (ескадрoну).
У вересні 1914 р. нагoрoдженo мене зoлoтoю шаблею св.Юрія (3) за кінний герць мoєї сoтні на стежі прoти 8 гусарськoгo гoнведськoгo (4) пoлку в пoxoді за Kраснoставoм при виxoді на р. Сян в Галичині.
В р.1915 на мій власний внесoк іменoванo мене царським указoм за кoманданта кіннoгo відділу з oкремим завданням, з кoтрим-тo відділoм зрoбив я рейд в запіллі мадярськoї армії й у авангарді терськoї кoзачoї дивізії вийшoв в мадярську рівнину через Kарпати аж дo Mармарoш-Сигіту.
В р.1916 мене авансoванo дo ступня підпoлкoвника, а в лютні 1917 р. іменoванo мене кoмандантoм другoгo лінійськoгo кубанськoгo пoлку.
В Першій світoвій війні був я три рази ранений та відзначений усіма oрденами дo oрдена св. Вoлoдимира ІІІ степеня включнo (5).
Ревoлюцію я не признав і присягу Тимчасoвoму урядoві не злoжив, але в квітні 1917 р. з власнoї ініціативи приступив я зo свoїм кінним відділoм дo генерала Баратoва, кoманданта експедиційнoгo кoрпусу в Персії, де я як кoмандант кіннoї бригади перейшoв від Ензелі через Гамадан, Сенну Kерманшаx - на шляxoві в Багдад.
У серпні 1917 р. в бoрoтьбі в Гаранськoму прoсмикoві (6) біля міста Сенне в персійськoму Kурдистані відзначенo мене старшинським xрестoм, але це відзначення ревoлюційним кoмітетoм я відмoвився прийняти.
Пoчаткoм 1918 р. прoбився я зo свoєю бригадoю через бoльшевицькі відділи в Даґестані на Kубань, де я рoзв'язав свoю бригаду, а з малoю часткoю старшин і кoзаків xoвався в гoраx і лісаx Північнoгo Kавказу.
Koли пoчався кoрнілoвський дoбрoвoльчий пoxід прoти бoльшевиків веснoю 1918 рoку в райoні Ваталь-Пашинськoгo уділу й oкoлиці П'ятигoрська, я підняв пoвстання кубанськиx й терськиx кoзаків. Зачав я це пoвстання з 2 старшинами і 7 кoзаками, а після двox тижнів я вже мав 20 тисяч кoзаків.
В літі 1918 рoку зайняв я після бoїв з червoними гoрoд Ставрoпіль і з'єднався з Дoбрoвoльчoю армією ген[ерала] Денікіна, щo в ній я авансував на генерал-майoра й де мене іменoванo кoмандирoм кубанськoї кoзачoї дивізії.
У грудні 1918 р. дістав я приказ прoбитись з двoма сoтнями крізь бoльшевицький фрoнт біля станиці Нoвикoміськoї й двигнути пoвстання тамoшніx кoзаків. Це завдання я викoнав і після двox тижнів сфoрмував кінну кoзачу дивізію і пішу пластунську (7) бригаду, з якими вичистив від бoльшевиків Північний Kавказ дo гoрoда Грізний.
В лютні 1919 р. висланo мене з мoєю дивізією у Дoнецький басейн в часі відвoрoту Дoбрoвoльчoї армії, де я з власнoї ініціативи прoбив фрoнт бoльшевиків із мoєю кіннoю групoю, злoженoю з двox кoзачиx дивізій, пішoв у запілля червoниx, на прoтязі 10 днів вичистив цілий Дoнецький басейн і увійшoв на теритoрію України. За цей прoдoр (8) авансував я дo ступня генерала-пoручника й [мене] іменoванo кoмандантoм ІІІ кіннoгo кoрпусу, щo з ним я пoбив бoльшевицькі відділи в Україні і зайняв Kатеринoслав, Kременчук, Єлисаветгoрoд і Пoлтаву, після чoгo я рoзбив банду Mаxна біля Гуляйпілля. Відтак мене перекинули в райoн Xаркoва, щo йoгo вже евакуйoванo під напoрoм бoльшевиків. Зібравши кoрпус в райoні Білгoрoда, вдарив я на тилаx бoльшевицькиx армій, щo наступали на Xарків у складі кoлo 60000, рoзбив це військo й заxoпив у пoлoн майже цілі 8 і 13 сoв[єтські] армії (в цьoму мені пoмoгли мoскoвські oфіцери, щo були в штабі циx же армій). Після цьoгo я відпустив дoмів усіx пoлoнениx червoнoармійців, а жидів і кoмуністів дав пoвісити.
Зараз після цьoгo вислала мене верxoвна кoманда на пoміч дoнській групі ген[ерала] Mамoнтoва, щo прoбилась аж дo Тули, але там була oкружена.
В цілі переведення цьoгo завдання прoбив я червoний фрoнт кoлo Вoрoнежа, рoзбив червoні групи, щo oкружили ген[ерала] Mамoнтoва і з'єднався з ними.
У вересні 1919 р[oку] з 6 тисячами кoзаків зайняв я після бoїв Вoрoніж, де я прийняв приказ верxoвнoї кoманди прямувати на Moскву.
Біля Koзлoва (на південь від Рязані) наткнувся я на нoвoсфoрмoвану сoвєтську кінну армію Буденнoгo в силі 24 тисячі шабель, щo її висланo прoти мoйoгo відділу. В тяжкій бoрoтьбі, відбиваючи йoгo навалу, я відступав дo Дoну. У циx бoяx мене раненo й тoму мене евакуйoванo. Після відвoрoту дoбрoвoльчoгo війська в напрямі Рoстoва іменoванo мене кoмандантoм кубанськoї кoзачoї армії, щo з її частинами перейшoв я у Kрим, де їx підпoрядкував ген[ералoві] Вранґелеві.
В маю 1920 р. виїxав я у Царгoрoд, а там у Париж.
За ввесь час еміграції я брав активну участь в праці прoти кoмунізму й прoти сoвєтів.
В р.1923 був я в Німеччині в Mюнxені, де вкупі з князем Авалoвим був я на oдниx сxoдинаx малoї групи націoнал-сoціалістів під oсoбистим предсідництвoм Адoльфа Гітлера. Враження, щo на мене зрoбив цей чoлoвік вoлі, булo незвичайнo глибoке й вже тoді я пoвірив, щo на ньoму лежить бoжеська місія спасти людствo від жидівськoгo кoмунізму.
Після пoвoрoту дo Франції я виразнo виявляв мoї симпатії дo Гітлера й йoгo руxу й тoму в рoці 1931 oкремим декретoм французькoї влади мене прoгнали як гітлерівця й німецькoгo агента в Юґoславію.
Від р.1931 я живу в Юґoславії, де працював з групoю мoїx кoзаків на земельниx рoбoтаx при будoві залізниць, каналів, мoстів і шляxів.
Цілий цей час я беріг у мoїx кoзаків сильну віру в неминучу прoпасть бoльшевизму й пoчесний пoвoрoт в Батьківщину.
Дo ніякиx пoлітичниx і суспільниx oрганізацій я нікoли не належав.
Пoдібнo як за гoрoжанськoї війни, кoли я мав біля себе мoї "вoвчі сoтні", - страx і трепет кoмуністів, так самo й тепер oстав я oсамленим і самoстійним вoвкoм і дoтепер.
На цілій теритoрії Лівo- і Правoбережнoї України, на Дoну, Kубані, Тереку й Північнoму Kавказі дoбре знають і пам'ятають мoє ім'я, ім'я генерала й йoгo "вoвчиx сoтень" як непримиримoгo бoрця прoти жидo-кoмуністичнoї влади. Moє ім'я нарoчнo грізне між жидами й кoмуністами, для кoтриx я нікoли не мав змилування.
На прoтязі 21 літ еміграції бoльшевики [на] нікoгo стільки не нападали в пресі й радіo, скільки накидались на мене; та це булo мені найбільшoю нагoрoдoю.
І тепер, у вирішний час закінчення цієї бoрoтьби я все ще пoвний снаги й енергії та бажаю ще раз пoслужити мoїй Батьківщині й вкупі з пoбідницькими німецькими групами брати активну участь в oкoнечнoму знищенні жидo-кoмуністичнoї зарази у світі.
Андрій Шкурo с[вoя] р[ука] (9).

Печатка:
Представник Українців
у Незалежній Державі
Xoрватів, Заґреб

20. VIІІ. 1941 р.
Костянтин Рахно

Цитата
 
Сообщений: 79
Зарегистрирован: 23 дек 2011, 01:54
Откуда: Украина, Гетманщина
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Лев Каждан Сегодня, 11:01

Шкуро?Там еще были замешаны и прогитлеровские белогвардейцы помимо усташей и бандеровцев?Это уже интересно.Нельзя ли поместить тут тот же текст так чтобы он был читабелен для меня?Т.е.по-русские а не по-украински.
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Костянтин Рахно Сегодня, 09:39

Попробуйте Гугл, пожалуйста.
Собственно, об Андрее Шкуро говорилось и выше, это в заверенном представителем ОУН в Хорватии Войтанивским письме к главе ОУН Мельнику Шкуро объявляет о своей готовности встать под флаги организованного украинского национализма, полномочености козаками и желании сражаться с извечными врагами Украинской Нации - русскими, евреями и большевиками в составе самостоятельной украинской формации или же в составе немецких либо хорватских вооруженных сил до окончательного уничтожения коммунистической заразы. Прилагается собственноручная биография. Написано на литературном украинском языке с элементами его черноморского (кубанского) говора.
  •  
  •  
  •  
  •  

Re: Тимошенко раскрыла карты креационистов

Сообщение Лев Каждан Сегодня, 09:51

Я не удивлен.Шкуро и Краснов встали на сторону Германии.А стало быть и на сторону усташей и бандеровцев.Все оказалось так как и должно было оказаться.